: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

Володимир Калашников

народний артист України, голова братства шанувальників творчості Т.Г.Шевченка

      Здобутки і сподівання
      Творче спілкування з телевізійниками для мене почалося ще на зорі Луганського ТБ, десь наприкінці 1959 року, коли я брав участь в роботі телевізійного театру, який функціонував тоді при студії, і брав участь не лише в телевиставах та концертах, а й виконував ролі в сатиричних телепередачах, що називалися, якщо я не помиляюсь, "Обережно - ТОК" (телевізійне вікно критики).
      А після повернення після семирічної відсутності в Луганськ у 1968 році у мене склалися добрі творчі стосунки з редакцією обласного радіо, коли мене залучали до своїх передач О.Шевченко, А.Пащенко, а потім І.Косенко, Г.Піскун, В.Янкович. Мені поталанило записувати повністю або фрагментально всі мої концертні програми. А їх було чимало - 37! А ще була плідна робота в літературних, публіцистичних та народознавчих передачах. Їх навіть важко всі пригадати, але деякі пам'ятаю: "Українська література ХІХ-ХХ ст." - своєрідна радіоантологія, до якої увійшли 7 передач; "Шахтарська праця в прозових творах письменників Луганщини", "Поетичне слово про рідний край". То були великі цикли, що виходили в ефір не один місяць, як і передачі про поетів нашого краю, що пишуть українською мовою.
      На початку 80-х років зробив більше десятка творчих радіопортретів своїх колег - акторів філармонії. Дуже цікавою була для мене робота над радіоциклом з народознавства. То були щомісячні протягом року випуски, в яких розповідалося про звичаї, свята, обряди, народні традиції України і Слобожанщини.
      Добрі спогади залишились від участі в "Поетичній світлиці". Всього, що зроблено спільно з працівниками радіо за 30 з лишком років, перелічити неможливо. І протягом майже всього цього періоду безумовним співавтором мого творчого радіодоробка була режисер звукозапису Віра Іванівна Овчаренко-Івко, професіонал у повному розумінні слова.
      Особливої вдячності заслуговують радіожурналісти, всі творчі працівники за їх постійну увагу до пропаганди української мови, висвітлення діяльності нашого братства шанувальників творчості Т.Г.Шевченка і, зокрема, дитячого конкурсу "Іду з дитинства до Тараса" та центру українознавства, який організувала і впродовж кількох років очолювала Д.Г.Тимошевська. Не раз звучали з цього центру репортажі О.Шевченка і Г.Піскун. Неможливо вочевидь переоцінити і значення циклу "Барви рідного слова". Вели його спочатку вчителі СШ № 59 Є.І.Колесникова та О.В.Ходус, письменник Г.С.Довнар, а зараз вона стала справою багатьох викладачів, професорів, доцентів нашого педуніверситету ім.Т.Г.Шевченка.
      На жаль, більш млявою була співпраця з телебаченням. Вже в 90-х роках був задум зробити річний цикл народознавчих програм, та далі однієї-двох передач справа не пішла. Сподіваюсь, що ця ідея знайде своє конкретне продовження. Завдяки ініціативі Т.Дейнегіної стали можливі передачі "Так ніхто не кохав" за поезіями Володимира Сосюри і моя остання робота "Вітроблакить". Сподіваюсь також і на те, що творчі працівники обласного державного телебачення знайдуть неординарні форми пропаганди української мови як неодмінної умови розвитку нашої культури на користь усьому народові нашому.