: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

Вітольд Фокін

колишній Голова Ради Міністрів УРСР, перший Прем'єр-міністр України; нині президент Міжнародного фонду гуманітарних і економічних зв'язків України з Росією, президент правління "Луганського земляцтва" у Києві.

      Моя прив'язаність до телебачення давня і, сподіваюсь, взаємна. В далеком 1955 році, працюючи на шахті "Центральна Боківскьа", я одним з перших в Антрацитівському районі придбав телевізор "Рекорд" і з допомогою умільців (був такий слюсар ВШТ Юра Ковтун), змайструвавши громіздку приймальну антену, "ловив" передачі Ростовської, а згодом Донецької телестудій. В нашу досить простору квартиру приходило стільки глядачів, що для нас з дружиною бувало й місця не вистачало - дивились з порогу іншої кімнати. Ефект від телепередач був вражаючим. Після кожного перегляду - дискусія.
      В 1958 році як важливу подію сприйняли ми вступ до ладу нашої рідної Луганської телестудії. Телебачення стало невід'ємною частиною усього нашого життя.
      До 1971 року мені довелося працювати в різних містах області, і увесь цей час я активно співробітничав з обласним радіо й телебаченням. Добре знав і завжди з незмінною повагою ставився до голови обласного телерадіокомітету Петра Сергійовича Оснача, світла йому пам'ять.Теплі, дружні стосунки встановились з Аліком Вихровим, що передчасно пішов з життя. Йоршиста, неординарна, легковразлива і дуже талановита була людина. Його вірші я пам'ятаю по цей час. З Аліком і його чарівною дружиною, першою леді екрана Валею Поздняковою ми, бувало, зустрічалися у нас вдома.
      Залишились в пам'яти теле- і радіожурналісти Трускалов, Литвин, Савченко, Бодрик. Закохані, віддані своїй справі люди, для яких почуття обов'язку було понад усе.
      А хіба можна забути, як з кореспондентом Держтелерадіо СРСР Григорієм (тоді просто Гришою) Тараненком ми вели репортаж безпосередньо з вибою швидкісної прохідницької бригади на шахті "Тошківська". Тоді було досягнуто дуже високого результату - пройдено 516 п.м. штреку за місяць.
      У тележурналі "Вогні Донбасу", що створювався спільно з Донецькою телестудією, я двічі виступав з грунтовними доповідями про концентрацію гірничих робіт у тресті "Первомайськвугілля". Було кілька передач у програмі "Передовий досвід": про винахідників центральних електро-механічних майстерень тресту, про шляхи підвищення продуктивності праці на шахтах.
      Із задоволенням пригадую цікаві репортажі з Палацу культури імені Коваленка м.Первомайська, який ми збудували власноруч й пишалися тим, що знамениті естрадні колективи, кращі виконавці країни приїздили до нас на гастролі. Незабутній телевізійний "Огонек" на честь Дня шахтаря у 1970 році, де я познайомився з людиною-легендою, відомим письменником Владиславом Титовим. Ми з ним сиділи поруч з Юрієм Богатиковим, майбутнім народним артистом СРСР, до речі, одним з моїх кращих друзів і по цей час.
      Звичайно, з роками будь-яке минуле здається кращим, та коли говорити відверто, то все, що пов'язане з Луганським радіо й телебаченням, я згадую з особливою теплотою і вдячністю. Маленький блакитний екран був для всіх широко відчиненим вікном в незнайомий і притягуючий до себе світ. З його допомогою розширювалися наші уявлення про життя країни, трудові звершення земляків, про таїну мистецтва, досягнення науки і, що особливо важливо для мене, невиправного болільника, - про спортивні новини.
      Роки потому, працюючи у Держплані України, я прагнув в усьому підтримати земляків, допомагав, зокрема, вирішувати питання будівництва Будинку радіо в Луганську. Та й зараз як президент Міжнародного фонду гуманітарних і економічних зв'язків України з Російською Федерацією і як президент "Луганського земляцтва" в Києві завжди з хвилюванням сприймаю будь-яку інформацію про Луганщину. Віддаю належне Луганській телерадіокомпанії за об'єктивне висвітлення роботи, яку проводять керівники області і районів по налагодженню різнобічної співпраці з прикордонними областями Росії - Білгородською, Воронезькою і Ростовською і навіть з Москвою. В цьому вбачаю запоруку добросусідських, взаємовигідних стосунків.
      Звичайно, становлення нової, демократичної України - процес складний, суперечливий, часом навіть хворобливий. Радикальні перетворення супроводжуються конфліктами. І дуже важливо в цій ситуації усвідомлювати роль і відповідальність працівників радіо і телебачення за об'єктивне висвітлення подій, що відбуваються. Нелегко, але вкрай необхідно в стрімкому інформаційному потоці вибрати об'єктивну, єдино вірну - ту, яка допомагає ствердженню нашої державності, об'єднує суспільство і не дає підстав для політичного шахрайства. Хотілося б побажати своїм землякам, працівникам Луганської телерадіокомпанії, ніколи не забувати про це і використовувати свою гостру зброю - слово в радіо- і телеефірі виключно в інтересах своєї Вітчизни, свого народу.
      Тільки об'єднавши зусилля, ми зможемо подолати труднощі і забезпечити краще майбутнє нащадкам.

      м.Київ