: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

Володимир Ляхов

двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР, президент правління "Луганського земляцтва" в Москві

      Радіо для нас, дітей війни, було одним з основних джерел інформації, а нерідко і змістовного дозвілля. Пригадую наше селище шахти № 8-9 в Антрациті. День починався с позивних радіо, і завершувався під аккомпанемент його "чорної тарілки". Мама все трудове життя віддала шахті, працювала лебідчицею. Після загибелі батька на Сталінградському фронті в роки Великої Вітчизняної війни вона тримала на собі увесь дім, але у вкрай малі хвилини відпочинку любила послухати пісні. Я ж, який з дитинства мріяв про небо, жадібно "ловив" будь-які передачі, присвячені підкорювачам п'ятого океану, а моїми кумирами були Валерій Чкалов, Іван Кожедуб, Олександр Покришкін, наш земляк - Олександр Молодчий. Вони разом з книжками, фільмами ствердили в бажанні - буду льотчиком!
      Телебачення ж відкрило новий етап. Назавжди запам'ятав, як курсантами уважно вдивлялися в телевізійні кадри про першу людину, що побувала на навколоземній орбіті - Юрія Гагаріна. Без перебільшення кажу - він покликал нас у космос! І я радий, що досяг своєї мети - тричі не один десяток днів і ночей працював на космічних орбітах. Пізніше запам'яталося хвилююче перебування після космічних вахт на землі. З теплотою пригадую зустрічі з луганськими телерадіожурналістами у ваших студіях і під час поїздок до Антрацита і перебування ваших телевізійників у нас в Зоряному містечку.
      Завжди, коли є можливість слідкував за тим, що відбувається в рідних краях. Й трудові досягнення шахтарів і повідомлення про вашу юнацьку школу авіації і космонавтики завжди з зацікавленістю сприймалися моєю родиною.
      Волею історичної долі живемо ми зараз в різних країнах. Та ніякі кордони не зможуть завадити справжній дружбі з її віковими традиціями. Живеться зараз нелегко, знаю, як борються шахтарі за право працювати і своєчасно отримувати зарплату за свою небезпечну і знесилюєчу працю. З болем дізнаємося про втрати на "підземному фронті". І все ж віримо: прийдуть кращі часи!
      Як президент "Луганського земляцтва" у Москві, сподіваюсь на нашу спільну, плідну співпрацю в інформаційній, економічній, культурній сферах і їх грунтовне висвітлення на телебаченні і радіо.
      Бажаю всім працівникам теле- і радіоефіру постійної творчої наснаги і цілеспрямованості.
      Чув, що зараз ви працюєте над становленням власного повноцінного телевізійного каналу.
      Нехай для вас цифра "34" (такий, здається, у нього номер) буде такою ж сповненою задоволення й вдалою, як для мене була цифра "32". Бо саме на "Союзі-32" ми з Валерієм Рюміним стартували на 175-добову, тоді найдовготривалішу орбітальну вахту.

      м.Москва