: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

Борис Нагорний

декан факультету журналістики і соціології Східноукраїнського національного університету, доктор соціологічних наук, професор.

      Спасибі радіодому!
      Туманною, теплою весною шістдесят п'ятого я, молодий випускник, приїхав з Києва за призначенням у Луганськ, не знаючи, що життя на багато десятиріч подарує мені це місто, багатьох цікавих людей і багато друзів.
      Сталося так, що до цього приїзду у мене вже був певний досвід співпраці з різними друкованими виданнями і редакціями радіо, але з Луганським радіо наша співпраця набула іншої спрямованості. Мені пощастило: десь вже на початку моєї роботи на луганській землі я став відвідувати літературне об'єднання, яке допомагало професійно змужніти таким початківцям, як Микола Малахута, Іван Низовий, Іван Чалий, Юлія Ільїна, Олександр Лебединський, і багатьом іншим.
      Радіо дбайливо підтримувало літературне об'єднання. Наші старші товариші - визнані письменники Тарас Михайлович Рибас, Федір Григорович Вольний, Микита Антонович Чернявський, Степан Степанович Бугорков, Ольга Францівна Холошенко уважно вичитували наші перші оповідання, вірші, перш ніж дати їм своє "добро", і тоді, щасливі, ми бігали "на радіо".
      "Я узнаю друзей по голосам" напише трохи згодом наш талановитий товариш поет Олександр Лебединський. І дійсно, ми радісно прислухалися до літературних передач Луганського радіо, пізнаючи своїх товаришів по літоб'єднанню.
      Кінець 60-х і 70-і роки - то "ера" Владислава Титова в Донбасі. Уривки з повісті "Всем смертям назло", нові оповідання, уривки з творів, які ще були в роботі, - все це знаходило радий прийом в Луганському радіодомі і постійно зустрічало зацікавлений, теплий відгук радіослухачів нашої області.
      Чарівність легендарної, мужньої особистості Владислава Титова накладала відбиток на його виступи в ефірі. Голос його западав у душу, в ньому не було поважного, нещирого артистизму, він читав свої сторінки перед мікрофоном, наче розповідаючи вистраждану історію свого життя вірному другові. І , може, саме тому такими щирими були його виступи, яких чекали всі.
      Впевнений: хто хоча б раз слухав його виступи по радіо, пам'ятатиме їх завжди.
      Радіодім став дійсно "своїм" для багатьох з нас. Тут завжди нас очікувала професійна і просто людяна увага Івана Петровича Косенка, Анатолія Олександровича Бодрика, Олександра Адрійовича Шевченка, пізніше Івана Митрофановича Чалого, Галини Іванівни Піскун і їх колег.
      Для мене протягом вже більш тридцяти років радіостудія обласного радіо і скромні кабінети його працівників стали частиною домівки, куди я завжди йду з радістю. Так вже сталося, що всі події мого життя впродовж багатьох років - праця в чудовому високопрофесійному колективі НДІ, навчання в аспірантурі, захист дисертації, захоплення соціологією, викладацька робота в Східноукраїнському національному університеті, знайомство і дружба з багатьма чудовими людьми в передачах обласного радіо, багато з яких пощастило готувати мені, - пов'язані саме з ними.
      Пізніше я брав участь в окремих передачах обласного телебачення, і теж опинився в колі таких привітних професіоналів, як Олександр Вихров, Людмила Медведєва, Тетяна Дейнегіна та інших членів багаточисленного колективу, який готує і випускає чимало цікавих передач різних рубрик.
      Кажуть, випадок - знак Божий. Тепер, коли багато студентів нашого факультету все впевненіше беруть участь в передачах обласного радіо й телебачення, а мені пощастило працювати на такому без перебільшення цікавому факультеті, де представлено стільки нестандартних спеціальностей, я намагаюсь, читаючи лекції студентам-журналістам, підкреслити одну з головних думок: радіо й телебачення мають щасливу можливість показувати й розповідати про багатьох цікавих людей і події, якими багате наше життя. Люди завжди "розкриються", поділяться найпотаємнішим з тим журналістом, у якому відчують розумну, уважну, душевну, товариську особистість. А нею, як і журналістом, неможливо стати в один якийсь момент. Становлення такої особистості триває протягом усього життя.
      Спасибі радіодому за більш ніж тридцять років такої пам'ятної для мене співпраці!