|
 |
05.02.2010, 18:46 |
 |
|
Обери своє диво
Телеканал «ЛОТ» презентує проект власного виробництва «Дива Луганщини». Відсьогодні щоп’ятниці в рамках програми «Події в обличчях та деталях», ми будемо презентувати вам телевізійну розповідь про якусь унікальну пам’ятку Луганської області. Співучасниками розповідей стануть фахівці з археології, історії або краєзнавства та обов’язково фахівці туристичної галузі. Цей проект абсолютно не комерційний. Він має привернути увагу до тих цінностей, які всупереч політичним та економічним проблемам, ніколи не втрачають своєї значущості. Луганщина це не тільки шахти та заводи. Це край дивовижних архітектурних витворів та первозданної краси природи. Протягом трьох місяців ви побачите 12 претендентів на звання Диво Луганщини. І саме ви маєте обрати кращого. Сьогодні ми презентуємо першого кандидата – парк-музей кам’яних статуй. Як переконався Олександр Махов – цей парк, в якому зібрані унікальні половецькі статуї, наше національне надбання. Такого рідкісного зібрання монументів половецьких майстрів не існує в жодній країні. Аргументи археологів та експертів туристичної галузі на користь цього дива прямо зараз.
Територію сучасної Луганщини краєзнавці вважають центром половецьких поселень. Саме тут стався розквіт кам’яного мистецтва половців. Вони принесли із собою ідею, і скориставшись багатими на піщаник землями, створили ці сакральні пам’ятники. Кам’яним статуям знаходили місце на висотах степу, курганах та вододілах. Не дивлячись на явно портретні риси обличчя, статуї змальовують не конкретних людей, а легендарних осіб, богів та героїв. Біля них просили родючості земель, до їхнього підніжжя приносили жертву та від них отримували благословення на військові походи.
Азербайджанський поет 12 століття Нізамі, який був одружений на половчанці, створив картину поклоніння половців своїм статуям.И приходят кипчаков сюда племена, И пред идолом гнётся кипчаков спина, Пеший путник придёт или явится конный – Покоряет любого кумир их исконный.
Парк-музей кам’яних статуй – єдиний в Луганську і найбільший на євразійському просторі язичницький парк, розташований на території національного університету імені Тараса Шевченка. Скульптури звезли сюди зі всієї області, й тримають просто неба задля довшої збереженості, адже тут вони знаходяться у звичній своїй середі. Всі сімдесят статуй, які датовані одинадцятим-тринадцятими століттями, дають змогу повною мірою прослідкувати художній розвиток кам’яного мистецтва зниклого народу.
Про високий професіоналізм половецьких майстрів свідчить й те, що завдяки статуям можна уявити побут кочівників. На статуях відображений одяг, прикраси, головні убори, предмети побуту та озброєння. Але найголовніше – всі статуї зображені із посудиною, яка тримається обома руками. Посудина використовувалася для жертвопринесення або пригощання. В цілому, весь масив половецької скульптури можна поділити на чоловічі та жіночі статуї, що стоять або сидять. Серед ранніх також зустрічаються стели та стелоподібні статуї. Між тим, переважна більшість, зібраних в парку статуй – це жіночі скульптури. Образ жінки-матері, з оголеними грудьми, символізував ідею безстрашності та перемог. Заступники в образі жінки давали половцям силу, оберігали їх. За це кочівники приносили їм жертву.
Світ воїнства, де зброя – меч, стріли, спис – в повному розумінні цього слова були богами та кумирами. Світ, де військове вміння та завзятість були головними чеснотами. Половці зникли як народ. Але цінності, якими вони жили, мрії до яких вони прагнули залишилися на цих кам’яних статуях. Величезний пласт розвитку тюркського каменерізного мистецтва дійшов крізь століття до наших днів.
Після того, як половці були підкорені монголами, значна частина пам’ятників половецької культури загинула від рук мусульман, які боролися з язичництвом. Проте половецькі традиції так і не було повністю скорені. Надалі вони адаптувалося до православ’я. Впродовж подальших століть, в деяких слов’янських поселеннях жила традиція віддавати шану половецьким ідолам, які наділялися силою, здатною впливати на відродження природи, родючості землі, успіх громади. В дев’ятнадцятому і особливо в двадцятому століттях більша частина статуй була знищена. Всього до наших днів дійшли понад дві тисячі кам’яних статуй. Але такою колекцією, яка існує в Луганську, жодна країна похвалитися не може.
Автор: Олександр Махов
|
|
|
|
|
|
