|
 |
05.02.2010, 18:47 |
 |
|
З першого січня Луганщину, сімдесят дві території якої давно слід визнати депресивними, законодавчо накриває ще більша хвиля депресії
Набули чинності зміни до закону України, і ці зміни розширюють параметри, за якими ця депресивність визначається – кадри та аграрний сектор. Цього тижня «Події» в обличчях та деталях розбирались, хто ж ще може відтепер депресувати з державного дозволу, та на що нео-депресанти можуть розраховувати.
Закриті за останні 14 років 48 шахт лишили без роботи сотні тисяч мешканців Луганської області. Програмою кабміну передбачувалось виділити на весь комплекс робіт 2 мільярди сімсот мільйонів гривень. На справі ж на кінець 2009 року профінансовано було лише 57%. В основному кошти використали на фізичну ліквідацію шахт. Наприклад – всіх сімнадцяти у вугільному об’єднанні «Стахановвугілля». А як людей звільнили, стволи засипали, місту довелось терміново, не чекаючи урядових грошей, приймати на баланс житлові будинки, всю соціальну сферу.
Ігор Малевич, перший заступник міського голови Стаханова: «Из денег, которые планировались выделить Стаханову – по ценам 1998 года, 17 млн грн, было выделено 4 с лишним миллиона. Естественно, всё бремя содержания, развития легло на городскую казну. Большая проблема в том, что были закрыты не только шахты, но и предприятия, которые обслуживали угольную промышленность – ШСМУ, ШСУЮ, мехзавод и другие предприятия, которые остались без работы».
Така ж історія і у сусідів – Брянки, Кіровська, Первомайська. Люди лишились без роботи та поїхали шукати кращої долі. Тільки Стаханов втратив третину населення. У Брянці зникли цілі вулиці. Крокуючи цим запустінням, думаєш: «І це ще Прип’ять називають покинутим містом…». А якщо б кабмін тоді, коли закривав шахти з багаторічними запасами вугілля, ще перерахував гроші на соціальну сферу, на створення нових робочих місць звільненим шахтарям, все було б інакше. Останнім часом обласна влада намагалась добитись від уряду визнання 72 шахтарських міст та поселень територіями депресивними. А таким законом належать дві десяті відсотка національного ВВП – це допомогло б цим містам суттєво змінити свою промислову, екологічну, соціальну та демографічну ситуацію. Але поки не судилось. І ось новий поворот історії – держава не розрахувалась ще по боргах перед шахтарськими регіонами, а вже сама себе прирікає на нові виплати. Надавши право бути визнаними депресивними територіям, у яких не все гаразд із зайнятістю та аграрними успіхами.
Олександр Ольшанський, заступник голови облдержадміністрації: «10-15 лет тому назад в предприятиях АПК работало 150 тысяч работников при численности сельских районов 230 тысяч. На сегодняшний день в сельхозпредприятиях работает 19200 человек. Вот видите, какая произошла утечка рабочей силы и сколько людей потеряли работу».
Тобто, до депресивних можна одразу зараховувати всі райони, міста, селища та села, де вугіллям і не пахло, натомість пахне свіжоскошеними хлібами або коровою. Зміни в законодавстві також розповсюджують депресію і на не вугільні, але промислові території Луганщини. Там, де найбільші проблеми із зайнятістю на виробництві.
Андрій Черкасов, директор обласної служби зайнятості населення: «Классика – это Кировск, Первомайск, есть проблемы в Попасной, ну а также Брянка. Стаханов чуть-чуть получше, хотя мы сейчас изучаем ситуацию, и он тоже может попасть. Есть проблемы в Антраците. Наверное, даже самый большой после Луганска город Красный Луч тоже может попасть. То есть, куда ни кинь, всюду клин».
А багато де люди, які опинились без роботи, і ще не знялись з місця, виживають, як можуть. Наприклад – лізуть копати покинуті шахти, або риють на колишніх заводах у пошуках металу.
Якщо держава і виконає свої зобов’язання, депресивні міста зіткнуться з проблемою – де узяти кваліфіковані кадри на відновлені виробництва? Та й були б вони – ці виробництва. Поки бюджети міст та районів Київ скорочує та скорочує. А фінансування регіонів, де закрили шахти та суміжні підприємства, стоїть, як вкопане. Поки не вдається отримати від держави ані виконання зобов’язань 14-річної давнини, ані нових.
Андрій Черкасов, директор обласної служби зайнятості населення: «Здесь создается ВВП, и если сегодня нам трудно, нам нужно такими финансовыми вливаниями помочь, чтобы дать возможность снова начать зарабатывать. Мы никогда ничего не просили, мы всегда можем сделать сами, просто если нам надо финансово помочь, нам это надо сделать на несколько лет, и через несколько лет мы о депрессивности забудем».
Експерти кажуть, що за сприятливої для нашого регіону економічної політики керівництва країни, вихід є, і шукати його довго не доведеться. Але ну дуже довго проблеми Луганщини лишались її власними.
Щоб зняти цю депресію, держава по-перше має визнати її законодавчо. А для держави «визнати» означає «дати грошей». На це українська влада за останні роки так і не спромоглась.
Автор: Юрій Свідерський
|
|
|
|
|
|
