|
 |
12.03.2010, 18:32 |
 |
|
На початку березня у всіх школах, вищих навчальних закладах та бібліотеках урочисто вшановують пам’ять Тараса Григорович Шевченка
Іноді, навіть здається, завжди так було. Втім для поета, напевно, не так важливо, коли саме покладуть квіти до його пам’ятника. Генії творять для майбутнього, а не для самолюбування. Справжнє здійснення мрії, коли авторські твори наче стають народними і передаються із вуст в уста.
Для Луганщини з прізвищем Шевченко був свій літературний геній - наш колега журналіст Петро Миколайович. Його не стало тринадцять років тому за досі невідомих обставин. Про Петра Шевченка життя у вирі інформаційних змін у дев’яностих роках варто знімати фільм. Для душі він писав вірші, й підписував Петро Біливода. Тому що сам був з Біловодська. Чому такі люди здатні вести за собою інших? Чому ми називаємо їх героями або нашими символами? – у короткому досліджені наших журналістів.
Слово «геній» прийшло до нас з латинської мови і означає «дух» та «народження» чогось нового. За великими йде більшість людей тому, що вони здатні передбачати події. Можливо, як і всі ми, Тарас Шевченко не був ідеальною людиною. Його називають генієм, тому що матеріальні й духовні проблеми свого часу він зробив драмою власного життя. Поети не йдуть на компроміс ні відносно інших, ні відносно себе. Тільки б нікому, напевно, не сподобалось, якби їхню творчість вивчали не за покликом душі.
Ольга Плужник, магістр української філології ЛНУ ім. Т. Шевченка: «Якщо просто так от говорити, що потрібно вивчати, - ні. Потрібно просто подивитись його твори і кожен зрозуміє, що це не просто «треба», що це, дійсно, приклад, це незвичайні рядки, це наша історія».
Тарас Шевченко в новітній українській літературі був першим, хто закликав українців не жити провінційними стереотипами так званої «лаптевої» культури або шароварщини. – «Навчайтесь чужого, та не цурайтесь свого».
Не всім відомо, що єдиний у світі інститут шевченкознавства знаходиться в Оренбурзі, де наш співвітчизник перебував на засланні. Два храми науки й освіти товаришують вже не перший рік. Для науковців – головне мистецька спадщина творця, а не ігри у національного героя.
У 1976-му році тоді ще педагогічний інститут імені Шевченка закінчив Петро Біливода. Або справжнє ім’я майбутнього журналіста й поета - Петро Миколайович Шевченко. Журналістикою він жив, віршами відпочивав. Тринадцять років поспіль в день його трагічної загибелі вшанувати пам'ять журналіста збираються колеги й близькі йому люди. Автор збірок «Подорож по горизонталі» та «Ось така мені випала доля» наче застерігав сучасників про фатальність свого життя.
Василь Старун, поет товариш Петра Шевченка: «Пётр, хотя и был молод, ощущал, как менялась жизнь и те первые демократические шаги, которые на Луганщине проходили – и митинги, и формирование партий, и выступление общественности – всё это очень тонко им освещалось, очень грамотно освещалось».
Сила поета, а Петро Миколайович був ще й сильним журналістом, в тому, що він бачить правду, реальність, відкриває завіси ілюзії. Але під завісою й досі залишаються обставини його трагічної гибелі. Митці творять і для сучасників, і для майбутнього. Ми поцікавились у майбутніх журналістів, чи знають вони про «професійні заповіти» «нашого» Шевченка.
Марія Кліменко, студентка IV курсу кафедри журналістики СНУ ім. Даля: «И читали, и слышали, ставят в пример также. Вобщем, принципы остались прежними. Точно также учат, что нужно отстаивать своё слово, отстаивать свободу слова, но также делают намёки на то, что в принципе, надо искать компромисс».
Олександра Федорова, студентка ІV-го курсу літературної творчості ЛНУ ім.. Т. Шевченка: «На сколько я знаю, это был довольно таки искренний, добрый человек, это то, что я слышала от родственников, от знакомых. Мой отец был лично знаком с ним. От своего отца я это и слышала».
Для друзів і колег образ та пам'ять про Петра Шевченка завжди поряд. Нехай минає час, вони читатимуть його вірші, цитуватимуть його слова, згадуватимуть спільні робочі поїздки й зустрічі. Тепер би не втрати цей зв'язок майбутньому поколінню журналістів й поетів. А щоб зустрічі вшанування пам’яті митців не перетворились в офіційні промови – час дати слово самим геніям, адже їм є що сказати у книгах.
Автор: Ярослава Цибульська
|
|
|
|
|
|
