: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Щороку планувалось встановлювати по 200-300 абонентських радіоточок. Тут доречно пригадати, що в середині 1927 року Раднарком України прийняв постанову "Про проведення радіофікації в УРСР", якою було передбачено навіть те, де й скільки встановлювати радіоточок: половину в райцентрах, 10 відсотків в районах скупчення нацменшин, 10 - в районах, де найкраще розвинута культосвітня робота, 15 - де зберуть з населення 50 відсотків вартості радіоприймачів (репродукторів) тощо.
      Про характер передач того часу можна судити з публікації в пресі. Зокрема, "Луганская правда" в червні 1928 року повідомила, що радіотрансляційні установки, розміщені на паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції та Алчевському металургійному заводі, транслюють іногородні радіостанції і повідомляють про місцеві події.
      По місцевому радіо були поширені так звані "радіосніданки", консультації фахівців, лекції, зокрема, з міжнародної мови есперанто, тощо.
      Ось як пригадує ті часи найстаріший працівник Луганського радіо і телебачення, який почав працювати на радіо в 1935 році і віддав улюбленій справі майже шістдесят років життя, Василь Іванович Раздорський.
      "Виходили в ефір тоді з допомогою вугільного мікрофона. Попрацює він хвилин 7-10, потім - перерва, тому що мікрофон, що називається, "замикало". З нього в перерві струшували вугільний пилок і знову продовжували роботу.
      Передавали новини, коротенькі бесіди на актуальні теми, а здебільшого - виступи учасників художньої самодіяльності. Організатором цих музичних програм був М.Кушлін, або, як ми його звали, - дядя Миша. Часто транслювали виступи дітей: вони читали вірші, співали пісні. Пізніше, коли дозволила технічна база, транслювали уривки з вистав оперного театру (був такий у Луганську). До мікрофона запрошували акторів театру юного глядача, а один з його талановитих акторів, а згодом і не менш талановитий режисер Петро Ісидорович Вєтров, деякий час працював на громадських засадах диктором радіо."

      На цей період припадає і початок активної радіофікації сільських районів. У 1929 році було вирішено провести зразково-показову радіофікацію Станично-Луганського району з його 18 телефонізованими селищними Радами. Для цього передбачалось побудувати п'ятнадцятикілометрову двопроводову радіолінію і ще одну - семикілометрову - між селами Петровським і Нижньо-Теплим. Для колективного прослуховування радіопередач встановили 37 репродукторів і 60 телефонних трубок індивідуального користування для кожного телефонізованого селища.
      Радіоприймальне устаткування було розміщено в сільбудах Станиці Луганської, Нижньо-Теплого, Новосвітлівки, в селі Чорнухине Алчевського району і ще планувалось в 29-30-х роках радіофікувати 10 селищних Рад Новосвітлівського, Петровського, Ровенецького, Сорокинського, Кам'янобродського і Краснолуцького районів.