: : : ГОВОРИТЬ I ПОКАЗУЄ ЛУГАНСЬК! : : :

      Для поширення радіофікації пошукові роботи проводили місцеві інженери і радіоаматори. В грудні 1934 року Луганський міськвиконком повідомляв Комітетові радіомовлення і радіофікації Донецького облвиконкому про те, що інженер С.І.Мирмович розробив проект двостороннього закритого радіотелефонного зв'язку, який може використовуватись і з метою радіомовлення. Великим дефіцитом на той час були радіорепродуктори, тому здійснювались заходи щодо їх випуску на місцях.
      В грудні 1935 року голова Луганської міськради Гудков в доповідній записці повідомляє Донецькому облвиконкому, що в радіочастині Ворошиловградського району здійснюються заходи щодо налагодження випуску репродукторів, конденсаторів і щиткових панелей для радіовузлів, а також наводяться дані, що в районі діють 3 потужних радіовузли, які обслуговують більш як 5300 радіоточок. На той час це були хороші показники.
      В 1935 році Луганське радіо змінило адресу - для нього були переобладнані приміщення на вул. К.Маркса, 26. Там було розміщено радіостудію і приймально-передавальну радіостанцію. На той час, за спогадами ветеранів, припадають і перші виїзні за межі міста передачі. Однією з перших була здійснена трансляція концерту оркестру народних інструментів під керуванням С.Васильєва з Веселогорівського будинку відпочинку.
      Радіо, як його називали, "газета без паперу і відстаней" було не тільки важливим інформаційним, але й виховним засобом і все більше набувало ідеологічного спрямування. Воно разом з пресою відігравало важливу роль у розвитку трудової ініціативи мас.
      Одними з перших радіожурналісти Луганщини розповіли про почин паровозобудівників "П'ятирічку - за чотири роки!", про рекорди Олексія Стаханова і його послідовників в усіх галузях народного господарства. Радіо постійно інформувало про трудові досягнення гірників О.Молостова, А.Кравченка, Г.Гуриліної, металурга Ф.Голофєєва, сільських трудівників Н.Хащенко, Є.Кравцової, Ф.Перової та багатьох інших, про відрадні зміни в культурному житті, освіті тощо.
      Досвід радійників області в цій справі здобув гідну оцінку. В січні 1936 року досвід Донецького радіокомітету (а тоді Луганщина входила до її складу), Голубовського (Кіровського) і Кадіївського (Стахановського) радіовузлів по пропаганді і розповсюдженню стахановського руху і організації обслуговування новаторів був узагальнений Всесоюзним комітетом радіофікації і радіомовлення при РНК СРСР, а їх керівники - Кантор, Сергєєва (Дубиніна), Куликов отримали премії - патефони, альбоми з платівками і адаптери.
      Не викидаючи, як мовиться, слів із пісні, зазначимо, що радіо, як і преса, в той час активно таврували "ворогів народу", куркулів і всіх, кого тодішня система відлучала від права бути частиною народу.
      Планомірнішим і цілеспрямованішим став розвиток радіомовлення і радіофікації після утворення влітку 1938 року на території Донецької двох областей - Ворошиловградської і Сталінської. Обласне керівництво приділяло чималу увагу розвиткові радіомовлення.