Частина 04
РАЗ І НАЗАВЖДИ
Марія Русаневич, колишній редактор телебачення
Пам'ятаю свій перший сюжет, підготовлений разом з кінооператором Валентином Пилипенком на Центральне телебачення. Було це напередодні Дня металурга. Директор студії Микола Іванович Жданов викликав мене:
- Центральне телебачення запропонувало підготувати півторахвилинний сюжет. Розумію, що це справа не редакції художніх програм (я тоді очолювала саме цю редакцію), але треба. Погодилася я з хвилюванням і побоюванням - адже це був мій перший вихід на ЦТ.
І ось ми в Комунарську (нині Алчевськ). Зустріли нас з радістю, ще б пак, телевізійники приїхали, та ще й для ЦТ зніматимуть. Відзняли, підготували текст, змонтували і відправили до столиці. Сюжет вийшов, а слідом прийшло повідомлення, що на летучці ЦТ він відзначений серед кращих, і нам оголосили подяку.
Більше 30 років роботи на Луганському ТБ! Можна пригадати багато окремих передач і навіть циклів, які мені довелося готувати на область, Українське і Центральне телебачення. Було різне: і успіхи, і часом невдачі. Були сценарії досить вдалі, були й прохідні. Та за всім цим - праця великої групи творчих і технічних працівників.
І все ж деякі епізоди яскраво відбились в пам'яті і про них хочеться розповісти.
Пригадую, як до 25-річчя Перемоги готували передачу на УТ "Звідси починалось визволення України". Природньо, основні зйомки належало проводити в Міловому. Дізналися, що серед визволителів, які першими ступили на українську землю, був Михайло Іванович Семашко - на той час завідуючий кафедрою Вищої партшколи в Києві. Зателефонувавши, домовились з ним про зустріч.
Готувались до зйомок ретельно. Запросили багатьох учасників тих подій. Задумів, як зробити краще, було багато, та все, як кажуть, замикалось на техніці. Ніяких "Панасоніків" у нас тоді ще не було, і про синхрон можна було лише мріяти. І тут наші кінооператори і звукорежисер - майстри на всі руки - на базі іноземної камери "Адміра" змайстрували синхронну камеру, і ми виїхали в Мілове разом з диктором В.Поздняковою і оператором О.Пичугіним. При допомозі секретаря райкому партії Г.В.Торби організували багатолюдну зустріч біля монумента "Україна - визволителям". Вийшла вона теплою і задушевною.
Здавалося б, усе гаразд. Але під час монтажу і озвучення нас спіткала невдача з синхронізацією кінокадрів зі звуком. Билися над цим до півночі. Оскільки передача була надто відповідальною, поряд з нами було все керівництво: голова комітету П.С.Оснач, головний режисер В.Д.Бабич, директор телецентру М.Є.Карпов.
Оцінивши ситуацію, Петро Сергійович сказав: "Передачу треба рятувати". І керівництво вирішило змонтувати її без синхрону, озвучивши закадровим текстом. Зараз важко навіть уявити, в якому становищі опинилась вся група, що готувала випуск. То був справжній шок. І коли вже приготувались працювати за вимушеною вказівкою голови, Ігор Толстоусов, який вперто чаклував з технікою, радісно вигукнув: "Знайшов!" І десь вже майже на світанку "передачу врятували", і вона пішла на Україну.
Одним із важливих етапів на телебаченні можна вважати початок прямих виходів в ефір із зворотнім зв'язком з телеглядачами, про що вже писав В.Бабич. Працювала я тоді в редакції листів і соціальних проблем. Листів, скарг надходило в той час багато: протягом року ми отримували до десяти тисяч листів. Як і зараз, найбільш гострими були питання транспорту, житлово-комунальних послуг, охорони здоров'я.
З режисером А.І.Мельником, з яким ми працювали, як мовиться, в одній упряжці, вирішили й ми вийти на прямий зв'язок з глядачами. Тему обрали - міський транспорт. Запросили на зустріч керівників-транспортників міста й області, посадили на телефони дівчаток, які записували й передавали ведучому запитання й скарги, зачитували їх гостям студії - і ті були змушені вести гострі діалоги з трудящими.
Згодом подібні передачі стали для редакції листів системою. Виходили вони під рубрикою "Від вас надійшов лист", а через деякий час - "Актуальний діалог".
Першими розпочали ми і виїзні передачі подібного характеру з міст і районів нашої області. Як правило, для їх проведення обирали найбільший зал, де збирались багаточисленні аудиторії і йшла гостра, зацікавлена розмова про найболючіші питання побуту, охорони здоров'я, комунальні послуги тощо.
Активними учасниками цих передач були керівники обласних організацій охорони здоров'я, зв'язку, житлово-комунального господарства - В.П.Дьяконов, Л.Д.Сосюк, Г.П.Сичов.
Під час студійних передач такого циклу нам надходило до 100-120 дзвінків. Всі запитання узагальнювались, і, як правило, потім вживались відповідні заходи, про що обов'язково повідомлялось авторам.
Пригадуючи не таке вже далеке минуле, вважаю, що треба розповісти про багаторічний цикл наших передач на УТ - "Доброго вам здоров'я", з яким ми виходили регулярно аж до розпаду Союзу РСР. Теми нам пропонувало об'єднання "Наука". Постійним ведучими були заступник головного лікаря облсанпросвіти Н.І.Кулаженко, заступник начальника обласного відділу охорони здоров'я В.К.Бондаренко, доцент, а згодом професор, доктор наук медичного інституту (нині університету) В.С.Пикалюк, який, за оцінками журналістів і спеціалістів-медиків, став кращим ведучим цієї програми на Україні.
Виходили ми з медичною тематикою і на Центральне телебачення. Про одну з таким передач хочеться розповісти більш докладно.
Це було 26-го квітня 1984 року. На пропозицію ЦТ ми підготували 45-хвилинну передачу, в якій розглядались проблеми травматизму. В ній взяв участь завідуючий кафедрою анестезіології і реанімації медінституту професор Г.О.Можаєв. Того року за його ескізами вперше на Україні був сконструйований реанімобіль, про принципи роботи якого і розповів Геннадій Олександрович. А після передачі заступник міністра охорони здоров'я СРСР запросив Г.О.Можаєва до Москви, і невдовзі за його сприянням одна з фінських фірм налагодила серійний випуск таких реанімобілей у нас в країні.
Той рік став пам'ятним для мене ще й тим, що за поданням обласного відділу охорони здоров"я Міністерство охорони здоров'я присвоїло мені звання "Відмінник охорони здоров'я СРСР" - до речі, першій серед журналістів України.
Згадуючи минуле, особливо теплі слова хочеться сказати на адресу колег - режисерів А.І.Мельника, Г.І.Тишкової, В.С.Курчиної, операторів В.П.Коваленка, Л.Г.Гончарова, В.С.Пилипенка, звукорежисерів В.С.Сохи, О.І.Лисенко, Т.М.Кудлач. Завдяки їх професійній майстерності, відданості справі більшість наших передач отримувала схвальні відгуки як в області, так і фахівців Центрального та Українського телебачення.
А хіба можно забути творчі звіти і зустрічі з нашими телеглядачами, які проходили в містах і районах у переповнених залах і де йшла змістовна, зацікавлена розмова про життя й спільні життєві проблеми, про здобутки і прорахунки телевізійників області. Був час, коли такі зустрічі проходили щомісяця. За цим уважно стежив В.О.Бутков - перший заступник голови комітету. І після кожної такої зустрічі ми одержували заряд бадьорості, і в нас загострювалось почуття своєї необхідності людям з їх малими і великими турботами.
Саме після таких зустрічей і були започатковані дитячі передачі з обов'язковими конкурсами. Запам'яталась одна з них, яку ми готували з режисером Г.І.Тишковою до Олімпіади-80. Оголосили конкурс на талісман-ведмедика. І от через кілька днів після передачі листоноші принесли нам два мішки ведмедиків - і намальованих, і вишитих, і виліплених з пластиліну. Десь штук 500! Так, заради такої уваги варто жити і працювати.
І зараз, вже перебуваючи на пенсії, я продовжую співпрацювати з нашим рідним телебаченням. Бо це - як повітря, яким дихаєш, як кохання однолюбів - раз і назавжди.
- Центральне телебачення запропонувало підготувати півторахвилинний сюжет. Розумію, що це справа не редакції художніх програм (я тоді очолювала саме цю редакцію), але треба. Погодилася я з хвилюванням і побоюванням - адже це був мій перший вихід на ЦТ.
І ось ми в Комунарську (нині Алчевськ). Зустріли нас з радістю, ще б пак, телевізійники приїхали, та ще й для ЦТ зніматимуть. Відзняли, підготували текст, змонтували і відправили до столиці. Сюжет вийшов, а слідом прийшло повідомлення, що на летучці ЦТ він відзначений серед кращих, і нам оголосили подяку.
Більше 30 років роботи на Луганському ТБ! Можна пригадати багато окремих передач і навіть циклів, які мені довелося готувати на область, Українське і Центральне телебачення. Було різне: і успіхи, і часом невдачі. Були сценарії досить вдалі, були й прохідні. Та за всім цим - праця великої групи творчих і технічних працівників.
І все ж деякі епізоди яскраво відбились в пам'яті і про них хочеться розповісти.
Пригадую, як до 25-річчя Перемоги готували передачу на УТ "Звідси починалось визволення України". Природньо, основні зйомки належало проводити в Міловому. Дізналися, що серед визволителів, які першими ступили на українську землю, був Михайло Іванович Семашко - на той час завідуючий кафедрою Вищої партшколи в Києві. Зателефонувавши, домовились з ним про зустріч.
Готувались до зйомок ретельно. Запросили багатьох учасників тих подій. Задумів, як зробити краще, було багато, та все, як кажуть, замикалось на техніці. Ніяких "Панасоніків" у нас тоді ще не було, і про синхрон можна було лише мріяти. І тут наші кінооператори і звукорежисер - майстри на всі руки - на базі іноземної камери "Адміра" змайстрували синхронну камеру, і ми виїхали в Мілове разом з диктором В.Поздняковою і оператором О.Пичугіним. При допомозі секретаря райкому партії Г.В.Торби організували багатолюдну зустріч біля монумента "Україна - визволителям". Вийшла вона теплою і задушевною.
Здавалося б, усе гаразд. Але під час монтажу і озвучення нас спіткала невдача з синхронізацією кінокадрів зі звуком. Билися над цим до півночі. Оскільки передача була надто відповідальною, поряд з нами було все керівництво: голова комітету П.С.Оснач, головний режисер В.Д.Бабич, директор телецентру М.Є.Карпов.
Оцінивши ситуацію, Петро Сергійович сказав: "Передачу треба рятувати". І керівництво вирішило змонтувати її без синхрону, озвучивши закадровим текстом. Зараз важко навіть уявити, в якому становищі опинилась вся група, що готувала випуск. То був справжній шок. І коли вже приготувались працювати за вимушеною вказівкою голови, Ігор Толстоусов, який вперто чаклував з технікою, радісно вигукнув: "Знайшов!" І десь вже майже на світанку "передачу врятували", і вона пішла на Україну.
Одним із важливих етапів на телебаченні можна вважати початок прямих виходів в ефір із зворотнім зв'язком з телеглядачами, про що вже писав В.Бабич. Працювала я тоді в редакції листів і соціальних проблем. Листів, скарг надходило в той час багато: протягом року ми отримували до десяти тисяч листів. Як і зараз, найбільш гострими були питання транспорту, житлово-комунальних послуг, охорони здоров'я.
З режисером А.І.Мельником, з яким ми працювали, як мовиться, в одній упряжці, вирішили й ми вийти на прямий зв'язок з глядачами. Тему обрали - міський транспорт. Запросили на зустріч керівників-транспортників міста й області, посадили на телефони дівчаток, які записували й передавали ведучому запитання й скарги, зачитували їх гостям студії - і ті були змушені вести гострі діалоги з трудящими.
Згодом подібні передачі стали для редакції листів системою. Виходили вони під рубрикою "Від вас надійшов лист", а через деякий час - "Актуальний діалог".
Першими розпочали ми і виїзні передачі подібного характеру з міст і районів нашої області. Як правило, для їх проведення обирали найбільший зал, де збирались багаточисленні аудиторії і йшла гостра, зацікавлена розмова про найболючіші питання побуту, охорони здоров'я, комунальні послуги тощо.
Активними учасниками цих передач були керівники обласних організацій охорони здоров'я, зв'язку, житлово-комунального господарства - В.П.Дьяконов, Л.Д.Сосюк, Г.П.Сичов.
Під час студійних передач такого циклу нам надходило до 100-120 дзвінків. Всі запитання узагальнювались, і, як правило, потім вживались відповідні заходи, про що обов'язково повідомлялось авторам.
Пригадуючи не таке вже далеке минуле, вважаю, що треба розповісти про багаторічний цикл наших передач на УТ - "Доброго вам здоров'я", з яким ми виходили регулярно аж до розпаду Союзу РСР. Теми нам пропонувало об'єднання "Наука". Постійним ведучими були заступник головного лікаря облсанпросвіти Н.І.Кулаженко, заступник начальника обласного відділу охорони здоров'я В.К.Бондаренко, доцент, а згодом професор, доктор наук медичного інституту (нині університету) В.С.Пикалюк, який, за оцінками журналістів і спеціалістів-медиків, став кращим ведучим цієї програми на Україні.
Виходили ми з медичною тематикою і на Центральне телебачення. Про одну з таким передач хочеться розповісти більш докладно.
Це було 26-го квітня 1984 року. На пропозицію ЦТ ми підготували 45-хвилинну передачу, в якій розглядались проблеми травматизму. В ній взяв участь завідуючий кафедрою анестезіології і реанімації медінституту професор Г.О.Можаєв. Того року за його ескізами вперше на Україні був сконструйований реанімобіль, про принципи роботи якого і розповів Геннадій Олександрович. А після передачі заступник міністра охорони здоров'я СРСР запросив Г.О.Можаєва до Москви, і невдовзі за його сприянням одна з фінських фірм налагодила серійний випуск таких реанімобілей у нас в країні.
Той рік став пам'ятним для мене ще й тим, що за поданням обласного відділу охорони здоров"я Міністерство охорони здоров'я присвоїло мені звання "Відмінник охорони здоров'я СРСР" - до речі, першій серед журналістів України.
Згадуючи минуле, особливо теплі слова хочеться сказати на адресу колег - режисерів А.І.Мельника, Г.І.Тишкової, В.С.Курчиної, операторів В.П.Коваленка, Л.Г.Гончарова, В.С.Пилипенка, звукорежисерів В.С.Сохи, О.І.Лисенко, Т.М.Кудлач. Завдяки їх професійній майстерності, відданості справі більшість наших передач отримувала схвальні відгуки як в області, так і фахівців Центрального та Українського телебачення.
А хіба можно забути творчі звіти і зустрічі з нашими телеглядачами, які проходили в містах і районах у переповнених залах і де йшла змістовна, зацікавлена розмова про життя й спільні життєві проблеми, про здобутки і прорахунки телевізійників області. Був час, коли такі зустрічі проходили щомісяця. За цим уважно стежив В.О.Бутков - перший заступник голови комітету. І після кожної такої зустрічі ми одержували заряд бадьорості, і в нас загострювалось почуття своєї необхідності людям з їх малими і великими турботами.
Саме після таких зустрічей і були започатковані дитячі передачі з обов'язковими конкурсами. Запам'яталась одна з них, яку ми готували з режисером Г.І.Тишковою до Олімпіади-80. Оголосили конкурс на талісман-ведмедика. І от через кілька днів після передачі листоноші принесли нам два мішки ведмедиків - і намальованих, і вишитих, і виліплених з пластиліну. Десь штук 500! Так, заради такої уваги варто жити і працювати.
І зараз, вже перебуваючи на пенсії, я продовжую співпрацювати з нашим рідним телебаченням. Бо це - як повітря, яким дихаєш, як кохання однолюбів - раз і назавжди.