Частина 04
РОКИ І ДІЛА ІНЖЕНЕРА ВАСИЛЬЧЕВА
Інна Курлищук, студентка Східноукраїнського національного університету
Новенька ПТС (пересувна телестанція) Луганського телецентру непривітним осіннім ранком вирушила до Краснодона. Бригада під керівництвом Геннадія Івановича Васильчева направлялася на відкриття меморіалу на місці страти молодогвардійців у роки Вітчизняної війни. Краплі дощу тоненькими струмочками збігали по лобовому склу. Лише зрідка похмуре небо пронизували скупі промені сонця. Та працівники ПТС, здавалося, нічого цього не помічали. Всі думки їх були вже там, де на них чекала відповідальна робота...
... Монтували відзнятий репортаж довго й важко. І хоч погода не завадила зйомкам, і ніби все головне було зафіксовано в кадрах: і сумні люди, й пониклі квіти, і холодний граніт. Та не вистачало у всьому цьому, як мовиться, "живої душі". А без неї здавати роботу не можна. Це було правилом Васильчева.
Вже вкотре у апаратній відеозапису "проганяли" плівку. Відкладали і знову поверталися до неї. Геннадій Іванович замислився. І раптом в пам'яті його попливли очі... сумні, глибокі, сповнені невимовного болю і туги. "Це саме те, чого не вистачало сюжету!" - зрадів він, вмить пригадавши обличчя жінки, яке вразило його під час зйомки. Кинулися шукати... Знайшли. Тендітна жіночка притискала до грудей величезний букет айстр, її виразні, повні сліз очі сумно дивилися прямо в камеру... І репортаж ожив.
Його "перегнали" до Києва, до Москви. Там, незважаючи на споконвічну економію ефірного часу, репортаж не "урізали" - сподобався. В той вересневий день 1982 року 5 телевізійних хвилин розбудили в серцях багатьох телеглядачів вже майже забуті почуття.
Сьогодні в Луганському обласному телевізійному радіопередавальному центрі Геннадій Іванович Васильчев відчуває себе старожилом. Минуло понад тридцять років відтоді, як він, ще "зелений" студент, вперше прийшов на практику на УКХ-передавачі. Всі ці роки Геннадій Петрович віддав телебаченню і радіомовленню.
Його професія - радист. І це в нього, як кажуть в народі, на роду написано. Бо й батьки були людьми цієї професії: мати - радисткою, а батько - начальником зв'язку дивізії, пройшли вони фронти Великої Вітчизняної. І назвали його Геннадієм на честь радиста - батькового друга, який загинув під час форсування річки Буг.
Потяг до радіосправи з'явився у Геннадія ще в школі. Разом з однокласниками зібрали радіприймач і таємно від батьків "хуліганили" на середніх хвилях. Тоді, як і сьогодні, виходити в ефір без спеціального дозволу було заборонено. Тому, коли мати дізналася про радіоаматорську витівку сина, - ох, і дісталося ж йому "на горіхи!" Проте від радіосправи не відвернувся.
Щоб працювати за вибраним фахом, Геннадій закінчив Харківський електротехнікум зв'язку. Його дипломну роботу "Короткохвильова зв'язкова радіостанція" ще й сьогодні ставлять у приклад студентам. А виготовлена за її розрахунками Геннадієм та його однокурсником Володимиром Соломком радіостанція і досі функціонує в електротехнікумі. Не одне покоління студентів зробило тут перші професійні кроки.
Вищу освіту за спеціальністю радіозв'язок і радіомовлення Геннадій Іванович здобув значно пізніше - в Одеському інституті ім. О.Попова.
Коли в 1965 році його запросили працювати до Ворошиловградського телецентру - здавалося, всі мрії здійснилися. Та насправді - лише одна. Інші він мав здійснити протягом наступних років...
Васильчев належить до тих людей, на очах яких і чиїми руками творилося наше обласне радіомовлення й телебачення. У 1968 році його бригада монтувала нове обладнання - "Зону" чеської фірми "Тесла". Через рік, коли з'явився відеозапис, його колектив дістав відеоапаратуру. І це за умови, коли по всій Україні вона була лише в Києві, і лише один відеомагнітофон - у Донецьку.
В 1978 році почався перехід телебачення на кольорове обладнання. І знов за цим у Луганську стояла постать Геннадія Івановича. Згодом телецентр отримав кольорову ПТС "Лотос". Саме на ній монтували першу кольорову передачу, що стала своєрідним дарунком жінкам до 8 Березня. Луганськ був одним з перших міст в Україні, де з'явилася ПВА (пересувна відеомонтажна апаратна). На той час в Радянському Союзі їх було лише 16.
Цікавою і водночас відповідальною є робота телевізійників. Наші земляки здійснювали трансляції з відкриття всіх пам'ятників Луганщини, частково Донеччини та Київщини. Жодна урочиста подія не відбувалася без їх участі. "От всей души", "Алло, мы ищем таланты", "Служу Советскому Союзу", "Человек и закон" - всі ці популярні всесоюзні програми "проходили" через їх руки. У 1980 році бригада Геннадія Івановича забезпечувала зйомки з траси естафети Олімпійського вогню. За бездоганну роботу колектив одержав подяку від Олімпійського комітету та Держтелерадіо країни.
Чимало посад змінив Геннадій Іванович. Був обслуговувачем УКХ-передавачів, інженером апаратної відеозапису, начальником апаратностудійного комплексу і головним інженером телецентру. Останні 11 років він - голова виробничої лабораторії по розширенню зони телевізійного і радіомовлення в нашій області. Силами працівників цієї лабораторії було відкрито 34-й телевізійний канал. А сьогодні вони працюють над відкриттям обласного FM-радіоканалу. Так що роботи вистачає.
А весь вільний час Геннадій Іванович присвячує своїй родині. З дружиною Галиною вони відсвяткували срібний ювілей. Виховали сина й дочку. Зараз виховують онуку.
І ще... Часом Геннадій Іванович надовго зникає за щільно зачиненими дверима своєї кімнати. Звідти можна почути: "Усім на вісімдесяти!... Працює УРОМА"... Що це? А в нього там - власна радіостанція на коротких хвилях, і час від часу він виходить в ефір. Але тепер це не хлопчаче хуліганство...
... Монтували відзнятий репортаж довго й важко. І хоч погода не завадила зйомкам, і ніби все головне було зафіксовано в кадрах: і сумні люди, й пониклі квіти, і холодний граніт. Та не вистачало у всьому цьому, як мовиться, "живої душі". А без неї здавати роботу не можна. Це було правилом Васильчева.
Вже вкотре у апаратній відеозапису "проганяли" плівку. Відкладали і знову поверталися до неї. Геннадій Іванович замислився. І раптом в пам'яті його попливли очі... сумні, глибокі, сповнені невимовного болю і туги. "Це саме те, чого не вистачало сюжету!" - зрадів він, вмить пригадавши обличчя жінки, яке вразило його під час зйомки. Кинулися шукати... Знайшли. Тендітна жіночка притискала до грудей величезний букет айстр, її виразні, повні сліз очі сумно дивилися прямо в камеру... І репортаж ожив.
Його "перегнали" до Києва, до Москви. Там, незважаючи на споконвічну економію ефірного часу, репортаж не "урізали" - сподобався. В той вересневий день 1982 року 5 телевізійних хвилин розбудили в серцях багатьох телеглядачів вже майже забуті почуття.
Сьогодні в Луганському обласному телевізійному радіопередавальному центрі Геннадій Іванович Васильчев відчуває себе старожилом. Минуло понад тридцять років відтоді, як він, ще "зелений" студент, вперше прийшов на практику на УКХ-передавачі. Всі ці роки Геннадій Петрович віддав телебаченню і радіомовленню.
Його професія - радист. І це в нього, як кажуть в народі, на роду написано. Бо й батьки були людьми цієї професії: мати - радисткою, а батько - начальником зв'язку дивізії, пройшли вони фронти Великої Вітчизняної. І назвали його Геннадієм на честь радиста - батькового друга, який загинув під час форсування річки Буг.
Потяг до радіосправи з'явився у Геннадія ще в школі. Разом з однокласниками зібрали радіприймач і таємно від батьків "хуліганили" на середніх хвилях. Тоді, як і сьогодні, виходити в ефір без спеціального дозволу було заборонено. Тому, коли мати дізналася про радіоаматорську витівку сина, - ох, і дісталося ж йому "на горіхи!" Проте від радіосправи не відвернувся.
Щоб працювати за вибраним фахом, Геннадій закінчив Харківський електротехнікум зв'язку. Його дипломну роботу "Короткохвильова зв'язкова радіостанція" ще й сьогодні ставлять у приклад студентам. А виготовлена за її розрахунками Геннадієм та його однокурсником Володимиром Соломком радіостанція і досі функціонує в електротехнікумі. Не одне покоління студентів зробило тут перші професійні кроки.
Вищу освіту за спеціальністю радіозв'язок і радіомовлення Геннадій Іванович здобув значно пізніше - в Одеському інституті ім. О.Попова.
Коли в 1965 році його запросили працювати до Ворошиловградського телецентру - здавалося, всі мрії здійснилися. Та насправді - лише одна. Інші він мав здійснити протягом наступних років...
Васильчев належить до тих людей, на очах яких і чиїми руками творилося наше обласне радіомовлення й телебачення. У 1968 році його бригада монтувала нове обладнання - "Зону" чеської фірми "Тесла". Через рік, коли з'явився відеозапис, його колектив дістав відеоапаратуру. І це за умови, коли по всій Україні вона була лише в Києві, і лише один відеомагнітофон - у Донецьку.
В 1978 році почався перехід телебачення на кольорове обладнання. І знов за цим у Луганську стояла постать Геннадія Івановича. Згодом телецентр отримав кольорову ПТС "Лотос". Саме на ній монтували першу кольорову передачу, що стала своєрідним дарунком жінкам до 8 Березня. Луганськ був одним з перших міст в Україні, де з'явилася ПВА (пересувна відеомонтажна апаратна). На той час в Радянському Союзі їх було лише 16.
Цікавою і водночас відповідальною є робота телевізійників. Наші земляки здійснювали трансляції з відкриття всіх пам'ятників Луганщини, частково Донеччини та Київщини. Жодна урочиста подія не відбувалася без їх участі. "От всей души", "Алло, мы ищем таланты", "Служу Советскому Союзу", "Человек и закон" - всі ці популярні всесоюзні програми "проходили" через їх руки. У 1980 році бригада Геннадія Івановича забезпечувала зйомки з траси естафети Олімпійського вогню. За бездоганну роботу колектив одержав подяку від Олімпійського комітету та Держтелерадіо країни.
Чимало посад змінив Геннадій Іванович. Був обслуговувачем УКХ-передавачів, інженером апаратної відеозапису, начальником апаратностудійного комплексу і головним інженером телецентру. Останні 11 років він - голова виробничої лабораторії по розширенню зони телевізійного і радіомовлення в нашій області. Силами працівників цієї лабораторії було відкрито 34-й телевізійний канал. А сьогодні вони працюють над відкриттям обласного FM-радіоканалу. Так що роботи вистачає.
А весь вільний час Геннадій Іванович присвячує своїй родині. З дружиною Галиною вони відсвяткували срібний ювілей. Виховали сина й дочку. Зараз виховують онуку.
І ще... Часом Геннадій Іванович надовго зникає за щільно зачиненими дверима своєї кімнати. Звідти можна почути: "Усім на вісімдесяти!... Працює УРОМА"... Що це? А в нього там - власна радіостанція на коротких хвилях, і час від часу він виходить в ефір. Але тепер це не хлопчаче хуліганство...