СІМЕЙНА СПРАВА ПОДРУЖЖЯ ТЕСТЕШНИКОВИХ

      Відомо, коли серце до роботи лежить, то й виконувати її легше. І дуже добре, коли знаходиш бажану справу ще на початку самостійного життя. Саме так склалося у Наталії Василівни Тестешникової. В 1971 році сімнадцятирічна Наталка з Молодогвардійська приїхала до родичів у древній Псков. Дядько її працював начальником радіоцеху. Він і запропонував племінниці спробувати себе в цій справі, і вона стала черговим техніком. Дівчині одразу ж так сподобалась ця робота, що вона вирішила не випробовувати долю, хоч до того хотіла поїхати до Тольятті на ВАЗ.
      Робота ладилась, однак тягло в рідні краї. І от під час своєї першої відпустки, яку проводила, звичайно, в Донбасі, Наташа заради цікавості зайшла на Луганське радіо. А може, й не тільки з цікавості. Отож, коли їй запропонували тут роботу оператора магнітного запису, вона без вагань дала згоду - і вже з осені 1972-го почала працювати на новому місці, яке й стало для неї постійним.
      - Все мені тут було цікаво і, водночас, трохи боязко, - згадує Наталія Василівна. - Я так боялась допустити якусь похибку в записі, а надто, коли той запис був особливо відповідальним. Мабуть, від страху і найскладніші основи монтажу опанувала всього за один тиждень.
      Мене цікавило все, що було пов'язаним з роботою на радіо, хотілось навчитись всьому. Особливо подобалось, що ця робота опосередкована спілкуванням з цікавими людьми різних професій - акторами, письменниками, кореспондентами, дикторами, знатними шахтарями. Всі вони були справжніми особистостями, спілкування з якими збагачувало мене, розширювало мій світогляд.
      За непоказною, на перший погляд, зовнішнішністю Наталії Василівни прихована щира, добра, приваблива жіночість. Вона завжди посміхається людям, мабуть, саме за те її так люблять у колективі. А що вже досконало володіє своєю справою - і говорити зайве. До речі, саме за свою вдатність вона отримала високе звання - "Майстер золоті руки". В особистій справі Наталії Василівни чимало подяк. Були в неї і учні, яких вона навчила проводити запис, монтувати і оформляти передачі не гірше, ніж це робить сама.
      - Ми спочатку працювали на Ленінській (де раніше був радіобудинок),там були обмежені робочі площі, тому працювати було не дуже зручно, - розповідає Наталія. - Коли ж переїхали на Демьохіна, 25, кожен оператор одержав свою кімнату. Так я стала, як кажуть, господинею цілої апаратної.
      І якою б не була передача технічно складною - з "підкладками", відступами, або й звичайна, чисто голосова, Наталія Василівна завжди виконує свою роботу з однаковою ретельністю і високою якістю. Бо це справа її рук і серця.
      А ще Наталія щаслива тим, що завжди поруч з нею є надійна людина - її чоловік.
      Зі своїм майбутнім супутником життя вона познайомилась, так би мовити, на робочому місті, коли Юрій Петрович, тоді ще просто Юрій з пересувної телестанції, майже водночас з нею, в 1972 році, перейшов працювати на радіо. Радіотехніка для нього була улюбленою справою. Ще з юних років власноручно монтував мініатюрні радіоприймачі, міг годинами копатися в різних радіосхемах, поки став з ними, що називається, на "ти". Згодом зібрав свій власний комп'ютер.
      - За комп'ютеризацією радіотехнології - найближче майбутнє, - впевнено каже Юрій Петрович. - Вона дозволяє зробити більш привабливим і звичайні радіопередачі, і рекламу, без якої зараз вже не може економічно надійно працювати жоден засіб масової інформації.
      Вже протягом 25 років живе й працює разом подружжя Тестешникових. Як мовиться, пройшли вже свій срібний рубіж. За цей час виростили двох синів - один вже дипломований спеціаліст, другий штурмує останні сходинки шкільного навчання. Та й на роботі у них все гаразд, бо разом з колегами роблять одну загальну справу, яка для них, як і кохання, - одна на все життя.