Частина 05
НА ВІСТРІ ЖИТТЯ
А.Моспанова, голова облтелерадіокомітету з 1988 до 1992 року генеральний директор телерадіооб'єднання, 1989-93рр.
Головою обласного комітету по телебаченню і радіомовленню мене було призначено в 1988 році. Пішов на пенсію Петро Сергійович Оснач - досвідчений, вмілий, мудрий керівник, і я змінила його. Починала, звичайно, не з нуля. Комітет мав добрий авторитет. Передачі Луганського телебачення регулярно йшли на всю Україну, проходили по Центральному телебаченню.
Мені допомагали входити в життя комітету, вивчати його складне технічне господарство, ділові, творчі можливості колективів радіо, телебачення, радіотелевізійного центру різні за характером, добре обізнані і закохані в свою справу мої заступники - Владлен Олексійович Бутков, Володимир Володимирович Ромащенко, головний редактор радіо Іван Петрович Косенко, головний редактор телебачення Василь Кузьмич Меженський, головний режисер телебачення Володимир Данилович Бабич.
Я поспішала швидше знайти "ключі" до управління професійним, гідним бережливого ставлення колективом. Цього вимагав напружений час перебудови, що вже досягла піку в нашій країні.
Що то були за часи? Гадаю, всі ще добре їх пам'ятають. Якщо характеризувати коротко - важкі й складні. В державі, суспільстві розвивалися процеси, які набували несподіваних, часом незрозумілих пересічному громадянину форм. Одних вони увергали в розгубленість, тривогу, іншим надавали сил і наснаги для свого самовиявлення. А ще декому здавалось, начебто вони володіють програмою здійснення процесів, що відбувались. В чому сенс цих процесів, який їх характер, до чого вони можуть призвести? На ці запитання, мабуть, ніхто змістовно відповісти не міг. Все, що робилось, узагальнювалось словами "перебудова", "нове мислення", "гласність" і т.п. І кожен вкладав в них свій зміст і сприймав по-своєму.
А процеси тим часом набирали обертів, набували такого накалу, що все вирувало і кипіло, немов у котлі.
Суспільство все частіше розколювалось на так званих "консерваторів", що намагалися стримати негативні явища перебудови, і "демократів" - тих, хто ставав активним провідником перебудови, яка згодом привела до скасування однопартійної системи і розвалу Радянського Союзу і проголошення незалежності тодішніх його складових.
Кожен, хто хоч трохи був причетний до політики, горів бажанням виступити по радіо й телебаченню, дати оцінку тому, що відбувалося, проголосити свої погляди на те, якими мають бути наше суспільство і держава. Кожен з них думав, що діяти треба саме так, як він розуміє і пропонує.
Гріха таїти нічого, на радіо й телебачення був такий тиск, що задля принципів "діяти розсудливо", "не зашкодити своєму народові" треба було часом мислити і діяти блискавично, оперативно перебудовувати програми, змінювати їх тематичну спрямованість, не кваплячись виходити на бистрину життя.
Ми робили все, щоб відвести наших авторів від зведення рахунків в ефірі, від злоби, істерії. Чи вдалося це?
Вдалося. Не відразу і нелегко, але до нас прислухались і погоджувались. І в тому, що в області не було інцидентів, фізичних зіткнень на грунті політичних розбіжностей, є певний внесок і обласного радіо, й телебачення.
Як працював колектив? Які проблеми вирішував, що більше всього його хвилювало?
На ці запитання більш-менш повно можна відповісти на прикладі роботи головної редакції телебачення.
Життя тут вирувало. Любов до тележурналістики об'єднала неабияких творчо захоплених журналістів, режисерів, звукорежисерів, кіно- і телеоператорів. Люди з неспокійною душею, дивовижної працьовитості, вони прагнули настійного втручання в процеси, що відбувалися, знаходили відповіді на питання, що ставило життя. Від них надходила маса ініціатив. В їх головах народжувались все нові й нові проекти, плани. Кожен день пропозиції, пропозиції, пропозиції, а в них настійливе бажання зробити місцеве телебачення бойовим, наступальним, потрібним в кожній оселі, в кожній сім'ї.
Керівництво комітету високо цінувало творчий настрій колективу і підтримувало його. Почались бурхливі перебудовчі процеси. Вже на початку 1989 року ми приступили до розробки нової концепції телевізійного і радіомовлення. Необхідно було відмовитись від багатьох неглибоких передач, нескінченної кількості рубрик і циклів, в яких піднімались схожі проблеми, лише під іншими назвами: "Народовладдя", "На шляхах перебудови", "Час діяти" тощо. Ми розуміли, що необхідно розробити на найближчу перспективу головні напрямки мовлення, відкрити лише декілька, але аналітичних, проблемних циклів, розрахованих на широке коло телеглядачів.
Не було системи інформаційного мовлення, повноцінної служби новин - в ефір виходили лише щоденні (крім суботи і неділі) п'ятихвилинні випуски "Хроніка подій", що не задовольняло інформаційні очікування населення.
Не задовольняв нас і обсяг місцевого мовлення - лише одна година ефірного часу на день.
З перебудови інформаційного мовлення ми і почали. З метою підвищення його оперативності, насиченості, соціально-публіцистичної спрямованості була створена інформаційно-публіцистична програма "Шостий канал". При підготовці її випусків редакція прагнула залучили якомога ширшу аудиторію, віддаючи перевагу матеріалам, цікавим для всіх. Оперативно висвітлювались основні події політичного, економічного, соціально-культурного життя області. За допомогою спеціалістів, громадськості розвінчувались провокаційні плітки. Творчі групи урізноманітнювали випуски, використовуючи кіносюжети й студійні інтерв'ю, коментар фахівців з різних галузей і сфер, експрес-інформацію з питань соціального життя, екології, охорони здоров'я, на правові та морально-етичні теми. Встановлювався оперативний зв'язок у прямому ефірі з правоохоронними службами, гідрометцентром тощо.
Багато творчих і душевних зусиль віддавали тому, щоб програма стала популярною серед різних верств населення журналісти Микола Іванович Кузнєцов, Віктор Олександрович Савченко, Федір Борисович Литвин, Станіслав Миколайович Лавренюк, режисери Анатолій Іванович Мельник, Володимир Степанович Танасієнко, звукорежисери Ольга Іванівна Лисенко, Володимир Степанович Соха, диктори Валентина Петрівна Позднякова, Ігор Вікторович Костєв, Любов Василівна Петрова, кінооператори Олексій Васильович Гнетулін, Юрій Петрович Михайлов, телеоператор Валентин Семенович Пилипенко та інші.
Колегія облтелерадіокомітету затвердила таку структуру інформаційного мовлення телебачення: щоденні ( в робочі дні, крім п'ятниці) п'ятихвилинні випуски "Хроніки подій", щотижневик - 45-хвилинна інформаційно-музична публіцистична програма "Шостий канал", що виходила по п'ятницях о 18-й годині. Тепер місячний обсяг інформаційного мовлення складав 4 години 45 хвилин замість 25 хвилин раніше.
Змінювали своє обличчя і випуски "Хроніки подій", які трохи пізніше були замінені тридцятихвилинною повнокровною інформаційною програмою "ТОН" (телевізійні обласні новини), в якій були присутні не лише подія, факт, але й думка - авторська оцінка, думка з приводу події, тобто замість "протокольної" хроніки висвітлення життя отримало документальність, публіцистичність, різножанровість. І в цьому була велика заслуга здібного, енергійного журналіста Василя Керсантовича Дуніна, який очолив телевізійну службу інформації. Він був не тільки керівником, а й сценаристом, коментатором, ведучим. Під його началом працювали і досвідчені, талановиті журналісти - вже згадувані В.О.Савченко і Ф.Б.Литвин, і молоді, чий шлях у тележурналістиці тільки-но починався - Інна Ткаченко і Костя Гродзинський.
Нові позитивні тенденції намітилися й на інших напрямках, особливо в тематичних програмах. Широкою популярністю користувались передачі з циклу "Актуальний діалог". Злободенність, гострота проблем громадсько-політичного, соціально-економічного життя, що підіймались, участь в їх обговоренні керівників області, правових і господарських органів робили кожну передачу такого циклу по-особливому значущою.
Скажу відверто, яке б місце не займали в програмі ці передачі, якою б нерівною не була конкуренція з передачами Центрального і Українського телебачення, у "Актуального діалога" завжди був свій масовий глядач, що підтверджувалось великою кількістю дзвінків і листів. Бо всі ці передачі йшли в прямому ефірі, будувались за принципом зворотнього зв'язку.
Весь час при їх проведенні не мовчали телефони. Питання були різні - часом сердиті, складні. На більшість з них телеглядачі відразу ж одержували відповіді. На всі ж, звичайно, відповісти було неможливо, хоча і йшла кожна з передач по 1 годині 15 хвилин. І не випадково у "Діалога" з'явився супутник - "Пошта "Актуального діалога".
Дуже відповідально, творчо, продумуючи все до дрібниць, готувались до зустрічі з глядачами і учасники передач - ведучі Людмила Олександрівна Медведєва, Василь Керсантович Дунін, Олександр Аркадійович Вихров.
Серед програм, що готувались за листами глядачів, основною була "Час листів". Вона також йшла в прямому ефірі. Багато зусиль докладав О.Вихров, щоб надати кожному з її випусків новизну змісту, свіжість форми, максимально активізувати глядачів, залучити їх до діалогу.
Телеглядачі, мабуть, пам'ятають О.Вихрова і по складній публіцистичній передачі "Альтернатива". На жаль, цей здібний журналіст надто рано пішов із життя.
В центрі нашої уваги постійно були найжагучіші проблеми: шахтарські страйки, їх наслідки й уроки, політичні мітинги, хід економічних реформ, народження нових кооперативів, інших форм господарювання тощо. Телебачення все частіше й частіше працювало у прямому ефірі. Учасниками наших передач ставали відомі політичні діячі, кандидати в Президенти, народні депутати. Всьому давався оперативний, реалістичний, непідфарбований аналіз.
Розуміючи, що люди живуть у колосальній нервовій напрузі, увага телевізійників області зосереджувалась і на створенні й удосконаленні програм, які знімають нервову втому, зміцнюють духовність, впевненість у житті.
Однією з таких програм стала літературно-музична програма "Увечері, на Демьохіна, 25". Своїм народженням, становленням і розвитком вона зобов'язана талановитій поетесі, чудовому журналісту Тетяні Олександрівні Дейнегіній.
Хронометраж програми був 1 година 15 хвилин. Багато її випусків проходили, що називається, на одному диханні. В цьому чимала заслуга режисера Валентини Семенівни Курчиної, звукорежисера Ростислава Васильовича Гуля, відеооператора Олександра Всеволодовича Пичугіна, які брали найактивнішу участь у підготовці й професійному вдосконаленні цієї публіцистичної, з м'якою, високодуховною тональністю програми.
Діти з нетерпінням чекали свою улюблену передачу "Чарівна скринька". І вона завжди виходила своєчасно в ефір завдяки обов'язковій, душевній людині, шанованому журналісту Марії Дмитрівні Русаневич. Її передачі з циклу "Доброго вам здоров'я" з успіхом йшли не лише по обласному, а й по Українському телебаченню.
У молоді були свої передачі: "Молодіжний канал", "Молодіжна студія "Контакт". Творчо підходив до їх підготовки Юрій Казаков, тоді ще зовсім молодий журналіст-початківець, що подавав великі надії, які, на щастя, справдились. Вів він передачі динамічно, невимушено, вільно. Вони відрізнялись єдністю стилю і способом відтворення реальності. Активну участь у цих передачах брала молодь, що дискутувала з питань політики і економіки, права і моралі.
Йшов час, колектив зростав професійно. Регулярно готувались і користувались успіхом на Українському телебаченні передачі ЛТ в циклових програмах "В неділю вранці", "Шляхом оновлення", "Слава солдатська", "Старти надій", "Сонячні кларнети", "Веселка" та ін. Багато цих передач готували вже згадана Тетяна Дейнегіна і Тетяна Коженовська.
Окремо треба сказати добрі слова і про тих, хто брав активну участь у створенні всіх передач, але постійно знаходився "поза кадром". Це режисери, звукорежисери, асистенти режисерів, кіно- теле-, відеооператори, інженерно-технічні працівники, що здійснювали запис, монтаж передач, видавали їх в ефір.
Серед них - режисери Галина Іванівна Тишкова, Віра Іванівна Хромушина, Іван Петрович Хорунжий, Дмитро Хаймович Лисогор, асистенти режисера Людмила Василівна Борисова, Тамара Миколаївна Сергєєва; телеоператори Леонід Григорович Гончаров, Анатолій Йосипович Титаренко, Віктор Парфилович Коваленко, Володимир Петрович Оснач; редактор випуску програм Віра Павлівна Штанько, начальник АСК Микола Олексійович Коршаков, начальник групи техконтролю Валентин Олександрович Вєровський, монтажниця Таня Короткая, освітлювачі Сергій Мінін і Валерій Дуда; інженери ПТС Олександр Куліш, Геннадій Скороход, Володимир Сморизанов, електромеханік Світлана Петрівна Діденко, начальники змін АСК Ніна Гнатівна Карпова, Світлана Олександрівна Гладушина і багато інших. Всіх не перелічити!
Дружний, згуртований колектив був готовий до роботи у великих обсягах. Це підтвердив і телемарафон "Відлуння Чорнобиля", присвячений п'ятиріччю цієї величезної трагедії. 12 годин в ефірі! Та про це, як і про два інших телемарафони, мова піде окремо.
Мені б ще хотілося розповісти про роботу колективу радійців в той складний, важкий, неординарний час.
Це був досвідчений, працьовитий колектив, який умів глибоко аналізувати проблеми. На обласному радіо працювали (та й продовжують працювати зараз) розумні, відповідальні люди, закохані в радіожурналістику професіонали. Вони, як і всі ми, не позбавлені недоліків. Та що я цінувала в них? Це вміння уважно ставитися до фактів, намагання передбачати, як впливають інформація, повідомлення про ту чи іншу подію на людей.
Достатньо пригадати публіцистичні роздуми програми "За чистоту в нашому спільному домі", яку готував журналіст Іван Митрофанович Чалий. В них підіймались найбільш "хворобливі" проблеми сьогодення - реформування економіки, перебудова промислового комплексу області, створення системи соціального захисту населення, людини, її діяльності й моралі. Цим програмам був притаманний стиль об'єктивності, широкого охоплення багатьох сторін життя суспільства, розумного і вмілого діалогу з сучасником, аргументованої критики негативних явищ. Ці передачі в однаковій мірі були потрібні робітникові і вченому, вчителю і інженеру. Вони збагачували, вчили, радили, підказували. Вони мали велику постійну аудиторію радіослухачів. І в ті перебудовчі часи ця програма була дуже потрібна людям.
Або інший приклад. Була на обласному радіо програма з простою не претензійною назвою "Село і люди". Вів її журналіст Володимир Феліксович Малявський. Цінність її була в тому, що він зумів наповнити її глибоким змістом. З передачі в передачу вже в той час звучала тема реформування агропромислового комплексу, організації фермерства на селі. Пам'ятаю цілий цикл його передач про сімейний підряд з колишнього радгоспу ім. Жданова Антрацитівського району. Були популярні його передачі з проблем перебудови економіки села, які він вів з племрадгоспу "Должанський", про зачинателів фермерства з радгоспу "Провальський" Свердловського району. Проблеми, що в них підіймалися, були надто активні. Мабуть, не було жодного сільськогосподарського району, де б не побував журналіст, а в окремі він їздив неодноразово.
Володимир Феліксович крізь серце і розум свій пропускав проблеми, якими жило селянство області, шукав адреси позитивного досвіду й оперативно розкривав їх у своїх передачах. Дуже цінним, на мій погляд, було те, що він використовував в роботі аналітичний, проблемний підхід. Ми з головним редактором радіо Іваном Петровичем Косенком, виходячи з виняткової значущості передач журналіста, всіляко його підтримували.
В той час неможливо було нікому з журналістів бути осторонь того, що відбувалося в країні, області. Треба було змінювати своє ставлення майже до всього.
Нас не задовольняла інформаційна програма. В ній було мало цікавої, первинної інформації, не вистачало злободенності, оперативності, вузькою була географія. Проблема перебудови цієї програми хвилювала в однаковій мірі і мене, і головного редактора, і редакцію інформаційних програм.
Цьому була присвячена не одна зустріч з журналістами, довгі вдумливі розмови з ними в пошуках нових форм, нових підходів у підготовці інформаційних випусків. Важко і не одразу відійшли вони від стереотипу: обробітку швидкоруч будь-якої інформації, що надійшла до редакції, інформації з інших джерел - газет, телебачення. Зрозуміти журналістів по-людськи було можна, бо виходити в ефір треба було щодня по 2 рази. А в редакції всього 3 працівника. В комітеті не вистачало транспорту, палива, щоб щоденно виділяти їм машину для збору інформації. Однак журналісти зуміли подолати труднощі і перш за все - самих себе, щоб піднятися на рівень вимог часу.
І в тому, що інформаційні випуски стали більш цікавими, злободенними, динамічними, неабияка заслуга журналістів Миколи Івановича Кузнєцова, Олександра Михайловича Кошака, Світлани Василівни Бондарєвої. Саме з їх участю народилась тоді інформаційно-аналітична програма "Панорама", яка і зараз щосуботи виходить в радіоефір.
Змінювали обличчя всі програми. В унісон з часом лунав цикл передач "Економічний експеримент триває", який вів з Луганського електроапаратного заводу Анатолій Олександрович Бодрик.
По-іншому сприймався радіожурнал "Над Луганню". Його змістом стало духовне, моральне відродження нашого краю. Журналіст і письменник Олександр Андрійович Шевченко залучав до підготовки його випусків літераторів, артистів, художників. Ми вже думали над відродженням української мови. Саме в цій програмі з участю вчителів, викладачів - україністів педінституту велись "Уроки української мови".
Особливим ліризмом, м'якістю, доброзичливістю були сповнені передачі, які вела і зараз веде Галина Іванівна Піскун. Вони допомагали людям, що називається, відтаювати душею.
Для всіх програм було притаманне головне: ми бажали проникнути в суть процесів, що відбувались. Для їх аналізу, оцінки до мікрофона запрошувались керівники області, підприємств, народні депутати, вчені. Широке застосування знайшов і інститут наших позаштатних коментаторів.
Свій внесок в удосконалення радіомовлення зробили захоплені, відповідальні люди - режисер Віра Іванівна Овчаренко-Івко, звукорежисер Олександр Іванович Писарєв, диктори Любов Василівна Петрова, Михайло Карпович Поляков, Валерій Шарипович Чернухін, який, на жаль, передчасно пішов з життя, що стало трагедією для всього колективу.
Ефірне життя творчим програмам жуналістів давали технічні працівники дільниці радіомовлення. Це милі, дивовижно працьовиті жінки Наталія Тестешникова, Любов Бойкова, Валентина Сіренко, Тетяна Буйновська, добрий, комунікабельний Сергій Іванович Пузиков, що багато років життя присвятив радіосправі, начальник радіоцеху Геннадій Петрович Ковальов, черговий електромеханік Анатолія Якович Зотов.
Виняткову увагу приділяли ми постійному удосконаленню творчої, організаційної та інженерно-технічної діяльності всіх структурних підрозділів комітету, а з 1992 року - телерадіооб'єднання.
Значну роль у цьому відігравала колегія, на засіданнях якої аналізувались такі найважливіші питанння, як удосконалення технології створення телевізійних і радіопередач, структури місцевого телемовлення: про підвищення рівня режисерської роботи тощо. Активно, цілеспрямовано працювала художня рада, яку очолював досвідчений керівник і журналіст, що багато років присвятив телебаченню, Владлен Олексійович Бутков. На радіо під керівництвом Івана Петровича Косенка діяла редакційна рада.
Щоденно серед журналістів виникали творчі дискусії, суперечки, йшов пошук істини, як зробити теле- і радіопрограми динамічними, глибокими за змістом, яскравими за формою. І це давало свої результати: в 1992 році наше телерадіооб'єднання було переатестоване і, одержавши І категорію, увійшло до складу ведучих поряд з Дніпропетровським, Донецьким, Кримським, Львівським, Одеським, Харківським.
Все, що ми робили, приносило свої плоди, та не залишало майже ні хвилини для себе. І з рання до пізнього вечора я була в роботі - підготовка до летучок на радіо і телебаченні, перегляд підготовлених до ефіру телепрограм, знайомство з текстами радіопередач, щоб бачити, який їх рівень, що ще можна зробити для їх поліпшення. А то треба було зустрічати кандидатів в Президенти України, народних депутатів України або їхати до Києва "вибивати" кошти на нове устаткування, або бігти на сесію обласної Ради тощо.
Але завжди, чим би я не займалась, в центрі уваги залишались люди, їх творчі й сімейні проблеми, турботи. Я однаково любила і поважала і радіо-, і тележурналістів, і технічних праціників, як могла, піклувалася про них.
А якщо відверто, ці п'ять років у моєму трудовому житті були найбільш важкими і складними. Та сили мені надавали саме люди, з якими я працювала.
Мені допомагали входити в життя комітету, вивчати його складне технічне господарство, ділові, творчі можливості колективів радіо, телебачення, радіотелевізійного центру різні за характером, добре обізнані і закохані в свою справу мої заступники - Владлен Олексійович Бутков, Володимир Володимирович Ромащенко, головний редактор радіо Іван Петрович Косенко, головний редактор телебачення Василь Кузьмич Меженський, головний режисер телебачення Володимир Данилович Бабич.
Я поспішала швидше знайти "ключі" до управління професійним, гідним бережливого ставлення колективом. Цього вимагав напружений час перебудови, що вже досягла піку в нашій країні.
Що то були за часи? Гадаю, всі ще добре їх пам'ятають. Якщо характеризувати коротко - важкі й складні. В державі, суспільстві розвивалися процеси, які набували несподіваних, часом незрозумілих пересічному громадянину форм. Одних вони увергали в розгубленість, тривогу, іншим надавали сил і наснаги для свого самовиявлення. А ще декому здавалось, начебто вони володіють програмою здійснення процесів, що відбувались. В чому сенс цих процесів, який їх характер, до чого вони можуть призвести? На ці запитання, мабуть, ніхто змістовно відповісти не міг. Все, що робилось, узагальнювалось словами "перебудова", "нове мислення", "гласність" і т.п. І кожен вкладав в них свій зміст і сприймав по-своєму.
А процеси тим часом набирали обертів, набували такого накалу, що все вирувало і кипіло, немов у котлі.
Суспільство все частіше розколювалось на так званих "консерваторів", що намагалися стримати негативні явища перебудови, і "демократів" - тих, хто ставав активним провідником перебудови, яка згодом привела до скасування однопартійної системи і розвалу Радянського Союзу і проголошення незалежності тодішніх його складових.
Кожен, хто хоч трохи був причетний до політики, горів бажанням виступити по радіо й телебаченню, дати оцінку тому, що відбувалося, проголосити свої погляди на те, якими мають бути наше суспільство і держава. Кожен з них думав, що діяти треба саме так, як він розуміє і пропонує.
Гріха таїти нічого, на радіо й телебачення був такий тиск, що задля принципів "діяти розсудливо", "не зашкодити своєму народові" треба було часом мислити і діяти блискавично, оперативно перебудовувати програми, змінювати їх тематичну спрямованість, не кваплячись виходити на бистрину життя.
Ми робили все, щоб відвести наших авторів від зведення рахунків в ефірі, від злоби, істерії. Чи вдалося це?
Вдалося. Не відразу і нелегко, але до нас прислухались і погоджувались. І в тому, що в області не було інцидентів, фізичних зіткнень на грунті політичних розбіжностей, є певний внесок і обласного радіо, й телебачення.
Як працював колектив? Які проблеми вирішував, що більше всього його хвилювало?
На ці запитання більш-менш повно можна відповісти на прикладі роботи головної редакції телебачення.
Життя тут вирувало. Любов до тележурналістики об'єднала неабияких творчо захоплених журналістів, режисерів, звукорежисерів, кіно- і телеоператорів. Люди з неспокійною душею, дивовижної працьовитості, вони прагнули настійного втручання в процеси, що відбувалися, знаходили відповіді на питання, що ставило життя. Від них надходила маса ініціатив. В їх головах народжувались все нові й нові проекти, плани. Кожен день пропозиції, пропозиції, пропозиції, а в них настійливе бажання зробити місцеве телебачення бойовим, наступальним, потрібним в кожній оселі, в кожній сім'ї.
Керівництво комітету високо цінувало творчий настрій колективу і підтримувало його. Почались бурхливі перебудовчі процеси. Вже на початку 1989 року ми приступили до розробки нової концепції телевізійного і радіомовлення. Необхідно було відмовитись від багатьох неглибоких передач, нескінченної кількості рубрик і циклів, в яких піднімались схожі проблеми, лише під іншими назвами: "Народовладдя", "На шляхах перебудови", "Час діяти" тощо. Ми розуміли, що необхідно розробити на найближчу перспективу головні напрямки мовлення, відкрити лише декілька, але аналітичних, проблемних циклів, розрахованих на широке коло телеглядачів.
Не було системи інформаційного мовлення, повноцінної служби новин - в ефір виходили лише щоденні (крім суботи і неділі) п'ятихвилинні випуски "Хроніка подій", що не задовольняло інформаційні очікування населення.
Не задовольняв нас і обсяг місцевого мовлення - лише одна година ефірного часу на день.
З перебудови інформаційного мовлення ми і почали. З метою підвищення його оперативності, насиченості, соціально-публіцистичної спрямованості була створена інформаційно-публіцистична програма "Шостий канал". При підготовці її випусків редакція прагнула залучили якомога ширшу аудиторію, віддаючи перевагу матеріалам, цікавим для всіх. Оперативно висвітлювались основні події політичного, економічного, соціально-культурного життя області. За допомогою спеціалістів, громадськості розвінчувались провокаційні плітки. Творчі групи урізноманітнювали випуски, використовуючи кіносюжети й студійні інтерв'ю, коментар фахівців з різних галузей і сфер, експрес-інформацію з питань соціального життя, екології, охорони здоров'я, на правові та морально-етичні теми. Встановлювався оперативний зв'язок у прямому ефірі з правоохоронними службами, гідрометцентром тощо.
Багато творчих і душевних зусиль віддавали тому, щоб програма стала популярною серед різних верств населення журналісти Микола Іванович Кузнєцов, Віктор Олександрович Савченко, Федір Борисович Литвин, Станіслав Миколайович Лавренюк, режисери Анатолій Іванович Мельник, Володимир Степанович Танасієнко, звукорежисери Ольга Іванівна Лисенко, Володимир Степанович Соха, диктори Валентина Петрівна Позднякова, Ігор Вікторович Костєв, Любов Василівна Петрова, кінооператори Олексій Васильович Гнетулін, Юрій Петрович Михайлов, телеоператор Валентин Семенович Пилипенко та інші.
Колегія облтелерадіокомітету затвердила таку структуру інформаційного мовлення телебачення: щоденні ( в робочі дні, крім п'ятниці) п'ятихвилинні випуски "Хроніки подій", щотижневик - 45-хвилинна інформаційно-музична публіцистична програма "Шостий канал", що виходила по п'ятницях о 18-й годині. Тепер місячний обсяг інформаційного мовлення складав 4 години 45 хвилин замість 25 хвилин раніше.
Змінювали своє обличчя і випуски "Хроніки подій", які трохи пізніше були замінені тридцятихвилинною повнокровною інформаційною програмою "ТОН" (телевізійні обласні новини), в якій були присутні не лише подія, факт, але й думка - авторська оцінка, думка з приводу події, тобто замість "протокольної" хроніки висвітлення життя отримало документальність, публіцистичність, різножанровість. І в цьому була велика заслуга здібного, енергійного журналіста Василя Керсантовича Дуніна, який очолив телевізійну службу інформації. Він був не тільки керівником, а й сценаристом, коментатором, ведучим. Під його началом працювали і досвідчені, талановиті журналісти - вже згадувані В.О.Савченко і Ф.Б.Литвин, і молоді, чий шлях у тележурналістиці тільки-но починався - Інна Ткаченко і Костя Гродзинський.
Нові позитивні тенденції намітилися й на інших напрямках, особливо в тематичних програмах. Широкою популярністю користувались передачі з циклу "Актуальний діалог". Злободенність, гострота проблем громадсько-політичного, соціально-економічного життя, що підіймались, участь в їх обговоренні керівників області, правових і господарських органів робили кожну передачу такого циклу по-особливому значущою.
Скажу відверто, яке б місце не займали в програмі ці передачі, якою б нерівною не була конкуренція з передачами Центрального і Українського телебачення, у "Актуального діалога" завжди був свій масовий глядач, що підтверджувалось великою кількістю дзвінків і листів. Бо всі ці передачі йшли в прямому ефірі, будувались за принципом зворотнього зв'язку.
Весь час при їх проведенні не мовчали телефони. Питання були різні - часом сердиті, складні. На більшість з них телеглядачі відразу ж одержували відповіді. На всі ж, звичайно, відповісти було неможливо, хоча і йшла кожна з передач по 1 годині 15 хвилин. І не випадково у "Діалога" з'явився супутник - "Пошта "Актуального діалога".
Дуже відповідально, творчо, продумуючи все до дрібниць, готувались до зустрічі з глядачами і учасники передач - ведучі Людмила Олександрівна Медведєва, Василь Керсантович Дунін, Олександр Аркадійович Вихров.
Серед програм, що готувались за листами глядачів, основною була "Час листів". Вона також йшла в прямому ефірі. Багато зусиль докладав О.Вихров, щоб надати кожному з її випусків новизну змісту, свіжість форми, максимально активізувати глядачів, залучити їх до діалогу.
Телеглядачі, мабуть, пам'ятають О.Вихрова і по складній публіцистичній передачі "Альтернатива". На жаль, цей здібний журналіст надто рано пішов із життя.
В центрі нашої уваги постійно були найжагучіші проблеми: шахтарські страйки, їх наслідки й уроки, політичні мітинги, хід економічних реформ, народження нових кооперативів, інших форм господарювання тощо. Телебачення все частіше й частіше працювало у прямому ефірі. Учасниками наших передач ставали відомі політичні діячі, кандидати в Президенти, народні депутати. Всьому давався оперативний, реалістичний, непідфарбований аналіз.
Розуміючи, що люди живуть у колосальній нервовій напрузі, увага телевізійників області зосереджувалась і на створенні й удосконаленні програм, які знімають нервову втому, зміцнюють духовність, впевненість у житті.
Однією з таких програм стала літературно-музична програма "Увечері, на Демьохіна, 25". Своїм народженням, становленням і розвитком вона зобов'язана талановитій поетесі, чудовому журналісту Тетяні Олександрівні Дейнегіній.
Хронометраж програми був 1 година 15 хвилин. Багато її випусків проходили, що називається, на одному диханні. В цьому чимала заслуга режисера Валентини Семенівни Курчиної, звукорежисера Ростислава Васильовича Гуля, відеооператора Олександра Всеволодовича Пичугіна, які брали найактивнішу участь у підготовці й професійному вдосконаленні цієї публіцистичної, з м'якою, високодуховною тональністю програми.
Діти з нетерпінням чекали свою улюблену передачу "Чарівна скринька". І вона завжди виходила своєчасно в ефір завдяки обов'язковій, душевній людині, шанованому журналісту Марії Дмитрівні Русаневич. Її передачі з циклу "Доброго вам здоров'я" з успіхом йшли не лише по обласному, а й по Українському телебаченню.
У молоді були свої передачі: "Молодіжний канал", "Молодіжна студія "Контакт". Творчо підходив до їх підготовки Юрій Казаков, тоді ще зовсім молодий журналіст-початківець, що подавав великі надії, які, на щастя, справдились. Вів він передачі динамічно, невимушено, вільно. Вони відрізнялись єдністю стилю і способом відтворення реальності. Активну участь у цих передачах брала молодь, що дискутувала з питань політики і економіки, права і моралі.
Йшов час, колектив зростав професійно. Регулярно готувались і користувались успіхом на Українському телебаченні передачі ЛТ в циклових програмах "В неділю вранці", "Шляхом оновлення", "Слава солдатська", "Старти надій", "Сонячні кларнети", "Веселка" та ін. Багато цих передач готували вже згадана Тетяна Дейнегіна і Тетяна Коженовська.
Окремо треба сказати добрі слова і про тих, хто брав активну участь у створенні всіх передач, але постійно знаходився "поза кадром". Це режисери, звукорежисери, асистенти режисерів, кіно- теле-, відеооператори, інженерно-технічні працівники, що здійснювали запис, монтаж передач, видавали їх в ефір.
Серед них - режисери Галина Іванівна Тишкова, Віра Іванівна Хромушина, Іван Петрович Хорунжий, Дмитро Хаймович Лисогор, асистенти режисера Людмила Василівна Борисова, Тамара Миколаївна Сергєєва; телеоператори Леонід Григорович Гончаров, Анатолій Йосипович Титаренко, Віктор Парфилович Коваленко, Володимир Петрович Оснач; редактор випуску програм Віра Павлівна Штанько, начальник АСК Микола Олексійович Коршаков, начальник групи техконтролю Валентин Олександрович Вєровський, монтажниця Таня Короткая, освітлювачі Сергій Мінін і Валерій Дуда; інженери ПТС Олександр Куліш, Геннадій Скороход, Володимир Сморизанов, електромеханік Світлана Петрівна Діденко, начальники змін АСК Ніна Гнатівна Карпова, Світлана Олександрівна Гладушина і багато інших. Всіх не перелічити!
Дружний, згуртований колектив був готовий до роботи у великих обсягах. Це підтвердив і телемарафон "Відлуння Чорнобиля", присвячений п'ятиріччю цієї величезної трагедії. 12 годин в ефірі! Та про це, як і про два інших телемарафони, мова піде окремо.
Мені б ще хотілося розповісти про роботу колективу радійців в той складний, важкий, неординарний час.
Це був досвідчений, працьовитий колектив, який умів глибоко аналізувати проблеми. На обласному радіо працювали (та й продовжують працювати зараз) розумні, відповідальні люди, закохані в радіожурналістику професіонали. Вони, як і всі ми, не позбавлені недоліків. Та що я цінувала в них? Це вміння уважно ставитися до фактів, намагання передбачати, як впливають інформація, повідомлення про ту чи іншу подію на людей.
Достатньо пригадати публіцистичні роздуми програми "За чистоту в нашому спільному домі", яку готував журналіст Іван Митрофанович Чалий. В них підіймались найбільш "хворобливі" проблеми сьогодення - реформування економіки, перебудова промислового комплексу області, створення системи соціального захисту населення, людини, її діяльності й моралі. Цим програмам був притаманний стиль об'єктивності, широкого охоплення багатьох сторін життя суспільства, розумного і вмілого діалогу з сучасником, аргументованої критики негативних явищ. Ці передачі в однаковій мірі були потрібні робітникові і вченому, вчителю і інженеру. Вони збагачували, вчили, радили, підказували. Вони мали велику постійну аудиторію радіослухачів. І в ті перебудовчі часи ця програма була дуже потрібна людям.
Або інший приклад. Була на обласному радіо програма з простою не претензійною назвою "Село і люди". Вів її журналіст Володимир Феліксович Малявський. Цінність її була в тому, що він зумів наповнити її глибоким змістом. З передачі в передачу вже в той час звучала тема реформування агропромислового комплексу, організації фермерства на селі. Пам'ятаю цілий цикл його передач про сімейний підряд з колишнього радгоспу ім. Жданова Антрацитівського району. Були популярні його передачі з проблем перебудови економіки села, які він вів з племрадгоспу "Должанський", про зачинателів фермерства з радгоспу "Провальський" Свердловського району. Проблеми, що в них підіймалися, були надто активні. Мабуть, не було жодного сільськогосподарського району, де б не побував журналіст, а в окремі він їздив неодноразово.
Володимир Феліксович крізь серце і розум свій пропускав проблеми, якими жило селянство області, шукав адреси позитивного досвіду й оперативно розкривав їх у своїх передачах. Дуже цінним, на мій погляд, було те, що він використовував в роботі аналітичний, проблемний підхід. Ми з головним редактором радіо Іваном Петровичем Косенком, виходячи з виняткової значущості передач журналіста, всіляко його підтримували.
В той час неможливо було нікому з журналістів бути осторонь того, що відбувалося в країні, області. Треба було змінювати своє ставлення майже до всього.
Нас не задовольняла інформаційна програма. В ній було мало цікавої, первинної інформації, не вистачало злободенності, оперативності, вузькою була географія. Проблема перебудови цієї програми хвилювала в однаковій мірі і мене, і головного редактора, і редакцію інформаційних програм.
Цьому була присвячена не одна зустріч з журналістами, довгі вдумливі розмови з ними в пошуках нових форм, нових підходів у підготовці інформаційних випусків. Важко і не одразу відійшли вони від стереотипу: обробітку швидкоруч будь-якої інформації, що надійшла до редакції, інформації з інших джерел - газет, телебачення. Зрозуміти журналістів по-людськи було можна, бо виходити в ефір треба було щодня по 2 рази. А в редакції всього 3 працівника. В комітеті не вистачало транспорту, палива, щоб щоденно виділяти їм машину для збору інформації. Однак журналісти зуміли подолати труднощі і перш за все - самих себе, щоб піднятися на рівень вимог часу.
І в тому, що інформаційні випуски стали більш цікавими, злободенними, динамічними, неабияка заслуга журналістів Миколи Івановича Кузнєцова, Олександра Михайловича Кошака, Світлани Василівни Бондарєвої. Саме з їх участю народилась тоді інформаційно-аналітична програма "Панорама", яка і зараз щосуботи виходить в радіоефір.
Змінювали обличчя всі програми. В унісон з часом лунав цикл передач "Економічний експеримент триває", який вів з Луганського електроапаратного заводу Анатолій Олександрович Бодрик.
По-іншому сприймався радіожурнал "Над Луганню". Його змістом стало духовне, моральне відродження нашого краю. Журналіст і письменник Олександр Андрійович Шевченко залучав до підготовки його випусків літераторів, артистів, художників. Ми вже думали над відродженням української мови. Саме в цій програмі з участю вчителів, викладачів - україністів педінституту велись "Уроки української мови".
Особливим ліризмом, м'якістю, доброзичливістю були сповнені передачі, які вела і зараз веде Галина Іванівна Піскун. Вони допомагали людям, що називається, відтаювати душею.
Для всіх програм було притаманне головне: ми бажали проникнути в суть процесів, що відбувались. Для їх аналізу, оцінки до мікрофона запрошувались керівники області, підприємств, народні депутати, вчені. Широке застосування знайшов і інститут наших позаштатних коментаторів.
Свій внесок в удосконалення радіомовлення зробили захоплені, відповідальні люди - режисер Віра Іванівна Овчаренко-Івко, звукорежисер Олександр Іванович Писарєв, диктори Любов Василівна Петрова, Михайло Карпович Поляков, Валерій Шарипович Чернухін, який, на жаль, передчасно пішов з життя, що стало трагедією для всього колективу.
Ефірне життя творчим програмам жуналістів давали технічні працівники дільниці радіомовлення. Це милі, дивовижно працьовиті жінки Наталія Тестешникова, Любов Бойкова, Валентина Сіренко, Тетяна Буйновська, добрий, комунікабельний Сергій Іванович Пузиков, що багато років життя присвятив радіосправі, начальник радіоцеху Геннадій Петрович Ковальов, черговий електромеханік Анатолія Якович Зотов.
Виняткову увагу приділяли ми постійному удосконаленню творчої, організаційної та інженерно-технічної діяльності всіх структурних підрозділів комітету, а з 1992 року - телерадіооб'єднання.
Значну роль у цьому відігравала колегія, на засіданнях якої аналізувались такі найважливіші питанння, як удосконалення технології створення телевізійних і радіопередач, структури місцевого телемовлення: про підвищення рівня режисерської роботи тощо. Активно, цілеспрямовано працювала художня рада, яку очолював досвідчений керівник і журналіст, що багато років присвятив телебаченню, Владлен Олексійович Бутков. На радіо під керівництвом Івана Петровича Косенка діяла редакційна рада.
Щоденно серед журналістів виникали творчі дискусії, суперечки, йшов пошук істини, як зробити теле- і радіопрограми динамічними, глибокими за змістом, яскравими за формою. І це давало свої результати: в 1992 році наше телерадіооб'єднання було переатестоване і, одержавши І категорію, увійшло до складу ведучих поряд з Дніпропетровським, Донецьким, Кримським, Львівським, Одеським, Харківським.
Все, що ми робили, приносило свої плоди, та не залишало майже ні хвилини для себе. І з рання до пізнього вечора я була в роботі - підготовка до летучок на радіо і телебаченні, перегляд підготовлених до ефіру телепрограм, знайомство з текстами радіопередач, щоб бачити, який їх рівень, що ще можна зробити для їх поліпшення. А то треба було зустрічати кандидатів в Президенти України, народних депутатів України або їхати до Києва "вибивати" кошти на нове устаткування, або бігти на сесію обласної Ради тощо.
Але завжди, чим би я не займалась, в центрі уваги залишались люди, їх творчі й сімейні проблеми, турботи. Я однаково любила і поважала і радіо-, і тележурналістів, і технічних праціників, як могла, піклувалася про них.
А якщо відверто, ці п'ять років у моєму трудовому житті були найбільш важкими і складними. Та сили мені надавали саме люди, з якими я працювала.